Розділ «СЯЙВО КАМ’ЯНОЇ КВІТКИ (з циклу «Легенди Ільсвура»)»

*(Тут і далі наведено уривки з «Легенди про Світлоносного»; цитується за книгою «Перекази ятру» (упоряд. Р. і С. Троніги).

Мархура, розкішного звіра з довгими, спіраллю закрученими рогами, несли попарно, міняючись. Ом-Канл намагався йти розмірено, хоча ноги самі собою прискорювали крок. Кортіло швидше опинитися вдома, вбігти в намет, обійняти Ір-Мень, підхопити босоногого здорованя Са, покружляти — і слухати дитячий сміх, схожий на лавину із дрібних гладеньких камінчиків!.. Як швидко летять роки! Ще п’ять років тому Ом-Канл й Ір-Мень без надії дивилися в майбутнє, бо вже зневірились зачати дитину! І ось тепер…

— Не так швидко, — спроквола зауважив Лe-Тонд, який тягся позаду. — Стеж за диханням. Збиваєшся з ритму.

Ом-Канл відчув, як вуха його починають нагріватися, перетворюючись на два маленьких сонця. Перше, чому вчать кожного ятру — правильне дихання. Це особливо важливо для мисливця, адже той повинен уміти володіти своїм тілом, а це досягається насамперед завдяки контролю над диханням. Здобувач, який сопе в засідці, прочекає до скону віків, а звірі обходитимуть його десятою дорогою.

Сповільнивши крок, Ом-Канл спробував виповнити своє серце спокоєм.

Але спокій розбився на хвилі озерних брижів, щойно мисливці ввійшли до селища. Бо перші ж погляди, кинуті на Ом-Канла дітлахами, які вовтузились в пилюці, виявилися сповнені лиха — лиха, що вже сталося.

Передавши мархура жінкам, добувачі відправилися до своїх шатрів. Не кваплячись, немов цим можна було відвернути нещастя, зробити його нездійсненим, Ом-Канл увійшов до себе (а дихання — рівне й спокійне!).

Са лежав на шкурах, нерухомий, схожий на уламок білого мармуру. Поруч завмерла, обхопивши себе за плечі, Ір-Мень.

— Що?

Вона мовчить, її очі — два бездонних провалля; упадеш у такі — летітимеш вічність, так і зістаришся, й умреш — не досягши дна.

Потім Ір-Мень оживає і розпачливо шепоче:

— Кам’яна гадюка.

І лишається Ом-Канлові сідати поруч із дружиною, перетворюватися ще на одну статую. Бо живе кам’яна гадюка не поміж каміння, а в галуззях тих чагарників, які зазвичай ростуть біля джерел. Названа ж кам’яною, оскільки після її укусу тіло ціпеніє; не відразу — поступово, день за днем. Спочатку оніміє місце навколо ранки, потім — далі й далі…

Кажуть, тим щастить, кого кам’яна гадюка кусає в голову.

Малюка Са вкусила в ногу.

— Ні! — кричить Ом-Канл. Йому байдуже, що збилося дихання і серце гупає невиправдано швидко; вони з Ір-Мень надто довго чекали Са, щоб тепер так легко здатися!

— Я схожу по той бік Крини, до відунки…

Дружина зупиняє його ледь помітним порухом голови:

— Марно. Ти ж сам знаєш, вона не приймає чоловіків. Та й ніхто ніколи не міг вилікувати від укусу кам’яної гадюки.

Звичайно, Ом-Канл знає! Та він не може сидіти, утамовуючи дихання і спостерігаючи, як помирає його єдиний син!