Розділ «Частина третя Крихітка йде на війну»

Але він мовчав. Він спав, приспаний моїм вином. Вісім таблеток тонули та спливали, розчинившись у сонну отруту.

— Шкода, — сказала я. — Я могла б танцювати для тебе цілу ніч.

І накривши його ковдрою, я погасила свічки та зачинила двері.

— Хто він? — спитав Вовк.

— Макс, — сказала я.

— Тоді нехай спить.

— Нехай.

Ця кімната буде моєю. Тепер моєю буде вся ця квартира.

— Здоров, Котику.

— Будь і ти здорова.

— Запиши мою адресу…

— Здрастуй, Маленька Медсестричко, ось мій новий телефон. Передай його Псові…

— Здоров, Вовче…

Я викликала майстрів, і вони замінили шпалери. Вони посадили за вікнами ліс і відрізали зайві шматки сусідніх квартир, перетворивши моє нове житло на маленький будиночок під червоним дахом. Я посадила кілька квіток, але була осінь і вони почали обсипатися. Я посумувала біля свого саду і повернулася до свого будинку.

Кількома дошками навхрест я забила двері до кімнати сонного Макса. Нехай спить, нехай ніщо не тривожить його.

А ще я поставила комп’ютер на своєму новому столі. У моєму будиночку всі меблі взагалі були новими. Я сама підбирала їх, і мені подобалися неосяжні кріселка, м’які килими і те, що пух від перин злітає до стелі, коли лягаєш у ліжечко, а потім повільно опускається додолу, ніби вкриває тебе снігом.

Усе було готове до війни, і, ввімкнувши свій новий комп’ютер, я написала:

«Мисливці».

Він запитав мене:

— «Раз» чи «вісім»?