Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

Прірва для Езопа
* * *

Отож, коли переполох трохи вщух і ми перелічили гроші, і їх виявилося значно більше, аніж якби Аліна працювала на терені садо-мазо кілька сотень років, коли ми потім, після другого переполоху, вчиненого Аліниним питанням: «А що, коли ті грошики покійного Костантинопулоса фальшиві?», вибірково перевірили тисячодоларові купюри із тридцяти тлустих, по сто купюр кожний, пакетиків, і пересвідчилися, що володіємо трьома мільйонами, постало питання — а чи маємо ми право тими грошима скористатися. Вірніш, питання постало не само по собі, його поставила Віра, і Аліна подратовано відповіла, що її невістка має таку звичку з дитинства — ставити питання, що вона сама називає етичними, а Аліна — дурними.

Як би там воно не було, а питання тяжіло над нами у вигляді Немезиди, і та дівиця погрожувала мечем і, як доводила Віра, добрячим строком у в'язниці. Аліна, як завжди розважлива і спокійна, запропонувала почати з питань не етичних, а практичних.

Перше і найлегше звучало: звідки я взагалі взяв, що ті гроші належали Костантинопулосові?

Те питання було не просто найлегшим, воно було просто риторичним. Акуратно наповнена грошима течка, яку я видобув із старого картону і яка, здавалося, була під оті три мільйони доларів виготовлена (я так і уявляв собі Костантинопулоса, як він питається у продавщиці на течку об'ємом три мільйони), так от, її я бачив у Костантинопулоса двічі. Першого разу, як він, помахуючи нею, наче повія сумочкою із запасом серветок і презервативів, чимчикував до автобусної зупинки, що була поперед Зепповим корівником, а другого разу, як він за кілька годин потому повертався від корівника і та течка була вже важкенька, бо він ішов, кульгаючи і припадаючи на праву ногу.

Окрім того, аби встановити власника течки, мені не потребувалося навіть отой епізод спостерігати — вона так тхнула часником, овечим сиром і задушливо-солодким потом, що мені потім інколи снилося, буцімто бетон, якого ми замовили у нордландців і куди замурували замороженого Костантинопулоса, виявився неякісним, і той грек, чи хто він там був, являвся мені, із бурулькою на носі, замогильним голосом хрипів: «Віддай грошики». І коли я прокидався, то над моїм ліжком іще довго витав овечо-часничний дух. Я уже говорив вам, що у мене абсолютна нюхова пам'ять.

Друге питання видавалося важчим. Звідки Костантинопулос узяв ті гроші? Алінина відповідь — у банку — виключалася. Того дня, як він повертався від корівника, і ніс ту течку уже так обережно, начебто вона була наповнена майсенською старовинною порцеляною (тепер я знаю, що так носять три мільйони), була неділя. От-от, саме неділя, той святий для будь-якого банківського клерка день, коли ніякі мільйони чи трильйони не виманять його від телевізора, а банкомати, як мені відомо, такими грошима не оперують. Ясно було, як Божий день, що гроші Костантинопулос отримав від Зеппі. Не зовсім ясно було, правда, звідкіля у нашого занюханого фермера з його трьома корівцями знайшлося аж три мільйони. Тій «пуццле», як кажуть оберхольцландці, не вистачало усього лише одного, але ключового елементу, що без нього картинка не мала жодного сенсу. І лише як потому сплило стільки часу, я натрапив на невеличку статтю у одному дамському часописі, що його якось забула у мене гарненька ветеринарочка. І тепер, якби се комусь було цікаво, я знаю достеменно — то були гроші коров'ячої мафії. Атож, ланцюжок замкнувся — Зеппі — корови — Костантинопулос — гроші.

Я завжди здогадувався, що мафія контролює практично усе, починаючи від родильного будинку і закінчуючи кладовищем. Лише пересічний завсідник кінотеатрів уявляє собі ту Коза Ностру у романтичному флері казино, повій і голівудських перестрілок з вікон кадилаків. Найбільші гроші робляться на переробці фекаліїв чи на терені збору мотлоху і відходів. А самі боси мафії — ніякі не герої у збитих на потилицю капелюхах, а нормальні люди, почасти навіть освічені і доволі приємні у спілкуванні. За винятком, звичайно, Костантинопулоса, та й то хіба з мого огляду, бо через нього я мало не позбувся своєї вежки з вікнами на чотири сторони світу, а заодно і моїх коханих королев.

Так от іще раз про гроші і мафію. Найбільші гроші роблять із повітря. Повернуся знову до моїх корівець, бо це і справді надзвичайно raffiniert. Якщо вам уявляється, що чим більше корів, тим кращі на цьому заробляються гроші, то ви — просто недолугий сіромаха. Корови de fakto дають молоко і перегній, клопоти і біль у попереку. Корови de jure, себто мертві коров'ячі душі, або, для тих, хто не читав добродія Гоголя, корови, що існують лише на папері, сумирні корівці, які не ремигають, як їм не заклали корму чи не подоїли, оті паперові корови якраз і приносять мільйони у вигляді державних дотацій, податкових виплат, кредитів і тому подібного. Колись, як у мене буде на те час, я напишу бестселер «Як заробити мільйон на одній корівці», а тепер це лише відволікає мене від опису наших мандрів.

Скажу лише, що тоді, коли постало етичне питання про походження тих грошей, я не мав на нього відповіді. Ясно було одне — Костантинопулос не заробив їх якимось чесним робом.

— А отже, — логічно завершила Аліна, — їх належить пустити по вітру, про що я так давно мріяла. Так-так, не смійся, Віронько, саме про оці три мільйони я і мріяла усе своє життя. Мені вони навіть снилися час від часу, оці тридцять товстеньких пакуночків, і коли я про це нікому не говорила, то з тієї лише причини, аби ви з моїм синочком не піднімали мене на сміх.

— От-от, — докинула Віра, — чого тобі за твоє довге життя не наснилося — починаючи від Мао Цзедуна і закінчуючи триногими безхвостими кобилами. Ти знаєш, — звернулась вона до мене, — моя свекруха могла б видати бестселера — «Сни Аліни Павлівни», з підзаголовком — «Дурне спить, дурне сниться». А гроші ми віддамо…

— Любонько, чи я недочуваю, чи ти сказилася? Куди ми віддамо наші гроші?

— Ну, наприклад, до якогось благодійного фонду.

— Чудова ідея. Ми зараз і заснуємо його.

— Кого? — запитала Віра подивовано.

— Фонд.

— Який фонд?

— Фонд жертв ідеалістичного виховання. Я проголошую себе його президентом. А нашого котика-любчика — віце-президентом.

— А ким же буду я?

— А ти якраз і будеш жертвою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Прірва для Езопа» автора Кушнєрова Наталія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа“ на сторінці 26. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа
  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи