Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

Джакомо Джіроламо Казанова

Інтелігентний удівець мало гопки не скаче, аби сподобатися моїм дамам. Він веде розумні теревені, тоді збивається на жалібну сльозу і бідкається на самотність. Він іще не може вирішити, котра із дам могла б замінити його дорогу, гаряче кохану дружиноньку, що він нестямно любив сорок подружніх років, і от тепер, коли він, іще мужчина у повному соку, і таке інше, і тому подібне…

Ми вже знаємо із досвіду, що перший день із новим партнером — дуже важливий для гри. Усі оті дурні ніяк не можуть втямити, що дві гарненькі жіночки уміють грати в карти, і то так, що за кілька днів їхнім новим партнерам треба бігти до банку за грошима, бо — о ні, пробачте ласкаво, ми не приймаємо чеків, навіть такого поважного банку!..

Тому перший день із новим партнером присвячується усяким дурницям, як ото філософським, богословським чи науковим теревеням, а коли партнер не дотягує до того рівня, то Аліна з Вірою мають напоготові інші цікаві для чоловіків теми — машини, спорт, рибалка, нумізматика і таке інше. Мені належиться мовчати, розігруючи Rain mann'a.

Мої дами обирають тему масонства і мандрів. Обидві фліртують при цьому так шалено, що дядечко, закохавшись у ту і іншу одночасно, збивається у розмові на багатожонство і гаремне райське життя. О, леле! Здається, ми таки добряче його поскубаємо, цього фарбованого павича, котрий уже збирається записуватися до масонства, аби мати честь супроводжувати шановних дам у мандрах.

Віра підморгує мені правим оком. Це означає, що новий клієнт заслуговує на певні інвестиції, себто, на келишок шампанського, і я маю поставити до столу відерце з льодом, і пляшечку удовиці Кліко, яка завжди справляє належне враження, а за даних обставин пасує до Аліниного жалобного капелюшка.

Ми п'ємо вже другу пляшку, і наш кандидат до масонів визнає, що багато чого пропустив у цьому житті, бо раніше навіть не уявляв, як то мило — пити на сніданок замість настою ромашки добре вино, а я раптом відчуваю, що не можу більше зносити його на дух і що коли він прийде наступного ранку, то йому трапиться якась прикра пригода.

Аліна, яка по-тваринному відчуває настрій співрозмовника, а мене взагалі розуміє навіть без слів, аби уникнути сцени, яку я зараз улаштую, тоном доброї матінки відправляє мене прибрати на горищі старі картони.

— Бачите, пане Як-там-вас-звуть, ми заходилися робити ремонт і чекаємо на маляра. Тож, вибачте, сьогодні гри не буде.

Я знаю, що Аліна не вибачить мені дві пляшки дурно розпитого шампанського, я знаю, що у нас катма грошей, а завтра прийде черговий рахунок за інтернат для Андрійка, а потім прийде рахунок від лікаря, який порятував моє нікчемне життя, хоча я і не просив його про це, а потім я уже побачив, як ми змушені будемо відкрити у нашому замку певний заклад, понавішувавши при вході червоних ліхтарів, і я проводжатиму клієнтів сходами до покоїв моїх благодійниць і приятельок, і бідна Аліна, затягнута у шкіряний комбінезон, зароблятиме на схилі своїх років на теренах «садо-мазо», а бідна Віра, незугарна до будь-якої роботи, перебере на себе менш вимогливе чоловіцтво…

І усе то через мене, відразного покруча, що увірвався у їхній сяк-так полагоджений світ, руйнуючи його кожним порухом своїх потворних лап. Я раптом згадав, як задушив милого і люб'язного Костантинопулоса, як розтрощив камінюкою голівку чарівної філіппіночки, як увігнав Жан-Люкові кухонного ножиська у пах, а тоді у груди, а чи може спершу у груди, а тоді у пах, кожного разу наражаючи моїх дам на довічне ув'язнення, і як вони потому замурували перші два трупи до бетонного стовба або полагоджували свідоцтво про смерть француза із лікарем, не хочу навіть і думати яким чином, бо той пакісник, коли вийшов від них, весело насвистував, поправляючи ширіньку засмальцьованих на колінях штанів.

Я помчав сходами до горища з єдиним бажанням — цього разу покласти край моєму нікчемному існуванню. Пам'ятаючи про невдачу із трухлявою гіллякою дуба, я ретельно вибрав балку, що на ній мав теліпатися опецьок мого тіла, накинув на неї мотузяку, зав'язав гарний вузол, дякувати долі, у мене вже був у цьому досвід, а тоді раптом подумав, що без прощального листа, де б я просив нікого у моїй смерті не винуватити, моїм благодійницям, аби не мати справи із поліцією, знову доведеться іти на поклон до нордландців, аби вони продали їм пару мішків цементу, а потім клопотатися із моїм трупом, надаючи йому вигляду стовпчика. Потрібно сказати, що я набив у цьому руку і став би їм у великій пригоді, якби міг поладнати цю морочливу роботу сам. Ні, я таки справді свиня, як сказала одного разу спересердя Аліна.

Доки я шукав на горищі якого клаптя паперу і олівчика, я просив одночасно Бога, що він уявлявся мені схожим на нашого поштаря Фішера, тільки без велосипеда, явити мені чудо і порятувати коли не мене, то Вірочку, Аліночку і маленького Андрійка, якого я, по-правді, ніколи і не бачив, від нужди і голодної смерті. Мої благання, певно, досягли якоїсь потойбічної інстанції, не думаю, що то був Господь Бог наш, бо він, як мені уявляється, не по фінансовій частині.

Як говорили древні китайці — не було б випадку, не було б оповідки. Коли я почув, як східцями до горища через три приступки збігає у кросівках Віра, а слідом далеко позаду стукає підборами Аліна, у мене вже не було нагальної потреби вішатися а чи якось інакше втікати від життя.

І коли вони обидві уломилися на горище, причому Аліна спромоглась якимось чином Віру випередити, я, іще не прийшовши гаразд до тями через подіяне поперед моїми очима чудо, тихенько, майже пошепки, спитав:

— А що, дівчатка, чи не записатися нам і справді у масони?

Потім, уже за тиждень, як ми тішилися на осонні одного маленького кафе у Парижі і пригадували той чудний випадок, мої красуні запевняли мене, що насправді я не прошепотів, а закричав, загорлав і загарчав одночасно, і то так голосно, що аж у корівнику Зеппа знавіснілі корови виломили загородку і завіялися на три дні у Альпи, на пошуки того бика, образ якого набрав колись старий содоміст Зевс, що один міг так любовно і призивно зваблювати жіноцтво.

Більш за те, вони, я маю на увазі тепер Віру і Аліну, твердили в один голос, що зроду не бачили такого вродливого мачо, і під тим мачо вони мали на увазі мене, невеличкого і доволі потворного кастрата.

Тоді я зрозумів, яку силу мають гроші. А значно пізніше, коли ми уж повернулися із мандрів і до нашого життя увірвався Четвертий, мені дано було збагнути іще одну просту істину, а саме — коли Бог хоче нас покарати, він виконує наші бажання.

Але той відтинок часу, який відділяв ці події, сім нескінченних місяців, я був майже щасливим і абсолютно безтурботним, або краще, абсолютно щасливим і майже безтурботним. І те нетривке щастя дали мені гроші.