Розділ «Подорож довкола себе»

– Чому ви дивитесь на мене? Дивіться на нього!

Вони мовчки обоє подивились у тому напрямку, в якому я їм показував.

– Пако! Там дзеркало! – сказав Любко нервово.

– Пако! Подивись уважно! Там у дзеркалі – Ти!! – Богдан майже кричав. – Пако! Він – це ти!

І в цю мить я збагнув, що шукав і що знаходив зараз з їхньою допомогою, тікаючи від себе самого і шукаючи сам себе. Той хлопець, яким я був колись, завжди був у мені, але одного разу я втратив його, і тепер він вернувся. А точніше – я вернувся.

Образ проти мене в кріслі розплився і враз замість того юнака я побачив себе літнього, що сидів напроти себе самого і відбивався у дзеркалі!

І я втратив притомність.

Не знаю скільки часу я був без пам'яті, мабуть, недовго, але отямився, коли Любко розтирав мені скроні горілкою (де вони взяли горілку?), а Богдан масував мені долоні.

Я подивився на них, і мені стало добре. Все минуло. Я вже нічого не шукав.

Далі все було просто і весело. Допили, що мали, збігали ще в ресторан, запаслись на завтра, поїхали додому.

Але я вже був інший. Я просто затримався у довгому сні.

Ми вже сиділи в поїзді.

– От тепер, я думаю, ви з нею все погодите… – Любко усміхнувся, лукаво примружуючи очі.

Може, й так.