Розділ «Подорож довкола себе»

Я почав розповідати своїм хлопцям про того знайомого, і вони здивувались – звідки в тебе – ми вже віддавна були на «ти» – у Росії такі молоді друзі. Ти ж давно там не був.

– Це таємниця – сміявся я. – Ніхто не знає насправді, де він був і де не був і коли… І де був я, і коли, і чи це був я… Що було з нами до нашого народження – чи ми були колись, чи не були? І хто то ми? Хто ти, Любку? Ти знаєш? Це тобі не економіку вчити! А от задай собі питання – ти існував до свого народження фізичного чи ні?

– Його точно не було, бо він довго думає! – вирвався Богдан. – А от я існував, я знаю!

– Ти, напевне, був якоюсь каракадлою типу ящірки, – замислено сказав Любчик.

– А ти? Ти був…

– Мене ж не було – це ти самотньо повзав там між птеродактилів…

– Птеродактилі літали, а не повзали!

– То ти повзав поміж бронтозаврів! Або іхтіозаврів…

– А ти ще століттями прів у якомусь яйці, бо, може, й хотів, але не міг народитись…

– Може, й так! Але, бачиш, сьогодні яйце – це символ Івано-Франківська… А твої бронтозаври – лише в американському кіно…

Отак ми і жили в Києві, завжди з жартами, з глюками, з приколами, і водночас зі всім, що є в людині порядного, нормального… ні, мабуть, як вони кажуть, класного.

Бо що таке – нормальне?

Й так от ми вирішили поїхати в Москву, де хлопці ніколи не були, і мені закортіло показати їм столицю колишньої нашої «родіни», а насправді мегаполіс, яким Москва стала особливо тепер.

Хлопець, якого я хотів відшукати, був, наскільки я пам'ятав, трохи циганського роду, а поза тим спортивний і прямий в діях, закоханий у філософію і поезію!

Мені здавалося, що моїм племінникам він мав сподобатись.

Але в мене була дуже важлива тема для короткої з ним розмови. Я ПОВИНЕН БУВ З НИМ ЗУСТРІТИСЯ. Та для цього треба було його знайти.

Однак, де він зараз і що з ним, я й гадки не мав. І десь в глибині душі в мене постійно ворушився сумнів – сам я його не знайду. Це можливо лиш, якщо вони мені допоможуть, і що важливо – хотітимуть допомогти.

Я, вже в Москві, розповів про цю свою проблему племінникам, і вони якось ніби зрозуміли мене. Ну, й вони самі сказали, що оскільки ми поїхали разом, то будемо шукати того хлопця також разом.

Однак це нам ніяк не вдавалося.

– А нащо він тобі, той хлопець? – запитував Любко, коли ми вже сиділи в готельному номері на трьох і пили пиво. – Що ти в ньому знайшов, чому ти його шукаєш? Адже є ми з Богданом. Навіщо тобі ще хтось?