— Дай,— каже,— інтерв'ю на тему «По сторінках козу водили...»
Ви чуєте — дай йому інтерв'ю. А де я візьму час на це? Хіба цей графоманисько не знає, що я перебуваю у зеніті популярності? Та ще й пиши йому про козу. Як же писати про те, чого не бачиш, чого нема?.. В умовах НТР де, хто, коли бачив живу козу? Але щоб той нахабисько відчепився, я сказав йому:
— Бігме, напишу.
Коли вже пообіцяв, треба дотримати слова. І тому я з міського юрмовиська вирвався на сільське просторисько. Сів серед піль, чекаю — може, все ж таки забреде сюди якась коза... Сиджу і згораю від внутрішньої енергії, серце гатить всі свої сімдесят ударів на хвилину. Ніс мій нагадує маленьку пташку з опущеними крилами, підборіддя — як гострий, заструганий камінь. Зате на щоках пахкі рум'янці, вуха стали схожими на червоні пелюстки жоржини. А плечі в мене широкі, а вітреня куйовдить мій чорний хвилястий чупер.
Земля обертається довкола свого пакола. Сонце гасає по рудих луках, як дурне лосеня, а кози нема. Облизана коров'ячими та собачими язиками, стоїть тиша. Лиш коли-не-коли свисне рак і заспіває риба, а від кози ні слуху, ні духу, ні запаху. Вистругав я собі сопілку та став стиха награвати. Коли це бачу — простує до мене якийсь дідисько.
— Добридень,— каже,— Володюньо. А що ти, синуньо, робиш?
— Е-бе-бе-ге-бе-е,— випалив я йому у відповідь. Старий схарапудився і хотів був тікати.
— Стійте, дідуню,— вхопив я його за верхню праву кінцівку.— Я вже майже цілу днину тутка сиджу і жодної кози не бачив. Чого б то?
— Е-е, синуньо, одвічаю тобі: во-перших, тутка запріщонна зона. Пощо ниньки тутка козам вештатись? Водругих, теперка кожну людину будь-яка коза воспрінімає як двоногу рушницю, очі людські нагадують їй двоствольне дуло. А в тебе ще й ніс кирпатий, і сопілку в рота ти встромив. То яка коза до тебе підійде, коли ти схожий на п'ятиствольну рушницю? Ще й брови в тебе як ятагани, а підборіддя — що гострий кинджал. Усе це лякає козу.
Сонце пече, мов реактор, я затуляю лоба хусткою, розплющую очі, а перед мене вже не дід, а коза.
— Заступи мене, старший брате,— сказала коза людським голосом.
Це мене кинуло в гнів. Ти диви, яке нахабисько!
Я зриваю з голови пов'язку і зі всіх стволів як випалю:
— Тринди-ринди, коржі з маком! Я тобі що, цап? Козисько як дремене. І не знаю теперка, чого воно схарапудилось — чи від мого голосу, чи від моїх стволів? Отака козяча реакція.
ДІТКАМ - ІСКРИНКИ З ВЕСЕЛОЇ СКРИНЬКИ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПАРОДІЇ ЕПІГРАМИ“ на сторінці 32. Приємного читання.