ПАРОДІЇ ЕПІГРАМИ

Веселий ярмарок

— Ша, батя, не трожь бєдноє жівотноє!

Чалапало протер очі і побачив: стоїть здоровенне мурло і гладить козюгу по шияці.

— Ага!— спаленів Дормидонт.— Само хамлюга, та ще й козу хуліганкою воспитує!

І тут Чалапало як підскочить та як вліпить мурляку в пику. Той — брик і впав. Лежить, не подаючи ніяких ознак жизні.

Народу зібралося тьма-тьмуща. Та все ж Чалапало помітив, що до нього крізь натовп пробирається дружинник. Симпатичний такий, мордатий. Підійшов, привітався, як годиться.

— Що це ви,— питає,— дурня валяєте?

— І не тольки дурня, а й тунеядця,— уточнив Чалапало.

— Дурня й тунеядця?— перепитав дружинник.— О, це те, шо нада.— Потім він виліз на сходи сусіднього будинку і виголосив на честь Дормидонта блискучу промову.

— Громадяни!— сказав він.— Ви бачите перед собою справжнього героя, який культурно бореться з дурнями й тунеядцями. Честь йому й слава! Оте мурло справедливо покаране. Воно ще й одержить п'ятнадцять суток. А нашому шановному героєві ми вручимо п'ятнадцять карбованців премії. Радий також повідомити, що від деяких представників громадськості поступила пропозиція віддати шановному гражданину героєві ще й козюгу, яку водило заслужено покаране мурло. Віддамо, бо видно, що наш герой до всього ще й мисливець. Він може вивести козюгу за місто в лісок, трахнути її з близької дистанції і принести додому. Тоді жінка не принижуватиме мисливської гідності нашого героя, не варнякатиме, нібито він мазило.

Останні слова дружинника потонули в шквалі оплесків. Народ розступився, даючи Дормидонтові дорогу. Він урочисто рушив. А за ним дружинник вів похнюплену козюгу.

Володимир Яворівський

КОЗЯЧА РЕАКЦІЯ

Теперка цей нахабистий журналістисько не дає мені дихнути на повні грудиська. Куди б я не тікав від нього: в юрмисько, в ярмаровисько, в збіговисько велетенських дивовиськ,— скрізь знайде, шлячок би ясненький його трафив і не покидав. Шкірить, страхопудисько, свої зубиська, свої кланцаки, що риплять, як свіжа капуста. Я тікаю від нього і відчуваю, що в акумуляторах моєї людської сутності ось-ось вичерпається енергія — і все: він наздожене мене. Води б мені напитися! Води! І тоді, може, надійдуть у мене стимули зі світу природи, не дадуть мені простягнутися в горизонталь, а випрямлять мій хребет у вертикаль, і тоді я, поворушивши язиком та щелепами, скажу йому:

— Відчепись, графоманисько, не ворохоб мене.

Але де вода? Де взяти води?

Я підупадаю на силі. Ледве переставляю одну ногу. Другу. Третю. Четверту. П'яту... Тринди-ринди, коржі з маком... Кепсько, либонь, зі мною, бо теперка і своїх ніг не можу перелічити, а колись у романі «Ланцюгова реакція» я дуже точно описував, скільки у кого ніг. То де вода? Де? Та он же — тутка стоїть автомат, що працює на атомній енергії. Двома (чи трьома, чи п'ятьма) моїми передніми кінцівками хапаю стаканисько, раменом вмикаю атомну енергію... І тут щось як пшикне. Я схарапудився, хотів був тікати, але раптом почув, ніби хтось каже:

— Без любви не могу... Я любила тебе... колись... любила... А ти ізменіл мені — теперка тільки розсіл п'єш після перваку, вигнаного з твого раціоналізму.

Швидко позбуваючись негативних рис, я здогадався, що це говорить... вода. Та сама вода, яку я колись так любив і яка завжди цнотливо цілувалась зі мною, коли пив її. Вода залилася колоратурним сміхом. її метке жіноче око чіпко прострілювало вусібіч, а тим часом шипіла вона й шипіла гострими колючими кульками газу:

— Подивись на себе. Що з тобою сталося? Ти простоюєш теперка по ієрархічних чергах за титулом чи званням, забувши, що маєш рентгенізувати свою сучасність. З такого індивідуума не добудеш навіть квадратного кореня. Он журналіст тебе доганяє, інтерв'ю хоче взяти, а ти ховаєшся в юрмовиському ярмаровиську. Схаменися, вкоськай свій термояд — дай інтерв'ю колезі.

Хоч у мені домував спротив, однак на моєму вольовому підборідді фокусувалися бутафорські тіні стишеної винуватості. Підступна любов зробила своє — я ще більше розслабився і не міг зрушити з місця. Тому той миршавий журналістисько таки наздогнав мене.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПАРОДІЇ ЕПІГРАМИ“ на сторінці 31. Приємного читання.