Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

Оксана зблідла, Василь — батько — пече раків. Молоді опустили голови. А в гостей очі горять. Аякже! Вчасно подала урок моралі. Правда, якась нетутешня бабета вихопилася:

— Тьотю, годі про це... Не треба!

— Е-е, свашечко, багато чого не треба,— кажу їй лагідно.— Тобі не треба губи отак наквацьовувати. Не на маскарад виряджалася, а за святковий стіл. Як же ти отією мазницею, вибачай, їстимеш салат «нашим-вашим»? Та й не всім воно до лиця. В тебе, свахо, рот і так слава богу. Або ота шпаклівка? Гадаєш, пудра сховає твоє ластовиння? Е-е, не поможе ні мило, ні вода, коли така врода.

Бабета — на кухню, мабуть, умитися, а благовірний її скривився, наче гарячу сковорідку лизнув, і шепоче мені:

— Я б вам, шановна, не радив...

— Спасибі,— кажу,— взаємно і я б тобі, свате, не радила дечого робити. Наприклад, зловживати напоями. Он ніс у тебе, як передок валянка, вмочений у чорнило. У нас теж один такий ходив, поки не посинів увесь.

У свата нижню щелепу потягло, наче йому за губу стограмову гирку поклали. Він збирався щось сказати, але не встиг, бо завели «На городі верба рясна». Заспівував Андрій Динька, сусід і приятель мого покійного Семена. Ох і голосистий той Динька! Я теж підхопила. Як скінчили пісню, він гукнув мені з кутка:

— Чого верещиш, мов на живіт, моя Тетяно? Тягнеш то в ліс, то по дрова?

— Кожний тягне, як прагне! — крикнула йому.— Ти, Андрію, теж іноді не туди заводиш, мов страх зайця.

— Я-а?!

— Авжеж. Комбікорм із ферми тягнеш — то додому, то до Ганни Майстренчихи. Хіба ні?

Ганна, почувши якимось вухом своє прізвище, геть жувати перестала.

— Щось мені кажеш, Тетяно?

— Та ні, то я з Андрієм гомоню про дерть і комбікорм. Чуєш, Ганнусю, призабула, хто до тебе перед Динькою вчащав?

А Ганна, гемонська душа, ні сіло ні впало, затягла «Посіяла огірочки». Пожовкли б вони тобі! Тут би погомоніти ладком, посміятися... Кумпанія називається! Не витримала. Встала — і на город... Росу збирати... Як поверталась, якісь чорні тіні на мене впали, рота хусткою зав'язали і в клуні зачинили... І що то за весілля було без мене? Гріх і сміх!

Григорій Шиян

РАДИКАЛЬНИЙ МЕТОД

Я так мислив: грюкнути кулаком по столу чи приголомшити підлеглого форсованим голосом — справа нехитра і часом шкідлива. Мій метод — делікатне повчання, виховання власним прикладом, ба навіть певний компроміс, коли він справі на користь.

З ковалем Панасом Забродою морочився два місяці. Інший бригадир такого працівничка послав би на всі чотири боки, а я терпляче намацував стежку до його розхристаної душі.

Якось Панас зачинив кузню в обідню пору та й не відчиняв до наступного ранку. А вранці з'явився пожмаканий, наче з нього пробували сукати мотузок. Куди вже тут на нього гримати!