Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

— Та що ми тут стоїмо, прошу до мене,— додав уже вголос.

— Дякую, справ багато, подарунки ось своїм жінкам мушу дібрати.

— То разом і поміркуємо,— директор підштовхував журналіста до дверей з написом «Вхід стороннім заборонено».

Зайнявши своє місце за столом, Іван Петрович звернувся до гостя, якого посадив навпроти.

— Так, кажете, подарунки... А що саме? — нарешті озвався директор,

— Жінці хустку хотів, а доньці — ще не знаю.

— Та-а-ак, хустки ось нам напередодні завезли, закарпатські. Красиві, теплі й недорогі. Йдуть на експорт. А що ж ви там у своїй редакції друкуєте?— раптом перевів розмову на інше Іван Петрович.

— Художні твори, публіцистику, критичні огляди,— відповів Ткачук, не розуміючи зв'язку редакційних справ та закарпатських хусток.

— І вірші, певно, друкуєте?— добирався до свого директор.

— І вірші, звичайно.

— Угу, гаразд. А скільки ж років вашій доці?

— Шість виповнилося.

— Прекрасно! Шість років — чудесний вік, батьків ще шанують,— швидко заговорив Іван Петрович.— Маємо гарних ляльок, самі ходять і «мама» кажуть.

— Щось не бачив тих ляльок у продажу,— ввічливо, але твердо відказав Ткачук.

— І не побачите,— поблажливо посміхнувся директор.— Це тільки для вас...

— Не треба мені!

— Вам не треба, доньці треба. А ви ж у якому відділі працюєте?

— Завідую відділом поезії.— Ткачук не встигав за швидкими зигзагами директорової думки.

Іван Петрович натис кнопку дзвінка. З'явилася його помічниця.

— Слухаю,— по-солдатському виструнчилася вона.