Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

— Ай-яй-яй,— кажу,— хіба так можна? Посівна на носі, а кузня на замку. Куди це годиться?

— Молодий — виправлюся,— буркнув Заброда.

— Вірю, Панасе, вірю.

— Блажен, хто вірує,— кисло посміхнувся Панас і пішов не до горна, а до відра з водою.

Виправдував моє довір'я днів п'ять. А потім знову прогуляв. Цілий день. Тут я не обмежився коротким «ай-яй-яй», а довгенько й популярно тлумачив йому, що таке прогул і яка від нього шкода.

— А якби в тебе була не кузня, а мартенівська піч? — не шкодував я красномовства.— Або пульт керування термоядерним реактором?..

Панас зрозумів. Але весілля в кума визнав за причину поважну і не відчиняв кузню два дні. Третього дня я прочитав йому цілу лекцію про ціну робочої хвилини, про весну, котра одним днем красна, про купу борін під кузнею, до яких треба кувати зуби. Вислухавши, Заброда винувато посміхнувся:

— Розумію... Вірю. Тільки руки сьогодні... Мені б маленьку, і все наладилося б. Їй-богу.

Послав я конюха за чверткою. Поки Панас похмелявся, я розвів вогонь і заходився власним прикладом показувати, що має робити коваль. Скоро Панас ожив, повеселів і навіть став подавати мені кваліфіковану допомогу:

— Шеф, поклади ще в жар... Во-о! А тепер щипцями бери за отой край. Во-о! І повертай, повертай щипцями...

Коли я відклепав п'ять зубів до борін, Панас поспівчував:

— Вірю, важко з незвички. Давай, я тепер сам. Ось ковтну рештки... Ну, будь!

— Гляди ж не підведи,— прошу,— і працюй сьогодні допізна, щоб з боронами затримки не було. А коли треба буде залишитись дома, хоч попереджай, щоб я знав.

— Це можна, шеф. Післязавтра брат улаштовує стрижки донечки. Піс-ля-зав-тра-а!

— Ну, гаразд. Та не «настрижися» ж, прошу.

Після стрижок Заброда з'явився прямо до мене в кабінет:

— Шеф! Лихий попутав, не вклався вчора в рамки. Переборщив. Не робітник я сьогодні, лікуватись треба. Хочеш, щоб культиватор ремонтувався, гони п'ятьорку. І на закусь, само собою.

Вперше я відчув себе в тупику. Як тут учинити, щоб у наших стосунках не появилася тріщина, і всі мої старання не зійшли нанівець? Прикинув і так, і сяк і нашкріб чотири карбованці з копійками. Все одно знайде, чим похмелитись, та ще й завіється світ за очі. Він пішов, а мене обсіли сумніви: чи з того боку я підходжу до Панаса? Може, якийсь інший метод спробувати? А який саме?

Невдовзі я несподівано для самого себе розрубав цей гордіїв вузол. Приходжу ледь світ на роботу, а прибиральниця тітка Настя, зустрівши мене в коридорі, кепкує:

— Не спіши, Іване Михайловичу, твоє місце вже зайняте.