Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

— Сам бери за той кінець,— заперечив менш ініціативний із них.

Трохи посперечавшись, розіграли на пальцях.

А може, й не на пальцях... Але розіграли.

Ще посперечались. Зрештою, поклали пруток на кузов, сіли на підніжку і закурили.

А може, й не закурили... Але сіли.

Підійшов шофер, усі троє посідали в кабіну і за дві хвилини доставили пруток у цех. Знайшли начальника, котрий заявив, що треба шукати диспетчера.

А може, й не диспетчера... Але шукати.

Пообідавши, розшукали диспетчера. Проте той зауважив, що цей метал ніхто не замовляв і він не потрібен.

А може, й замовляв... Але не потрібен.

— Коли так, поїхали назад,— вирішив шофер.

— Скільки можна працювати? Робочий день закінчився!— рішуче відповіли робітники.

А може, й не робітники, а інженерно-технічні працівники, направлені з відділу в цех «на прорив»... Але рішуче.

Тоді шофер грюкнув дверкою КрАЗа і сказав...

А може, й не сказав...

ДУША ТОВАРИСТВА

Для мене гарне товариство — рідне вогнище. Люблю і поспівати, і поговорити. Ладком, душа в душу... Знаю, що сказати, яке слово вставити. Але кожному не догодиш!..

Двоюрідна сестра дочку заміж віддавала. Запросила й мене, спасибі їй. Бо як скажу, то мов у рот покладу! Тож вибрала слушну хвилину і до молодят:

— Дорогі Валюшо і Петрусю! Будьте красиві, як весна, працьовиті, як бджілки, багаті, як наш колгосп, дружні, як голубків пара, веселі, як Штепсель із Тарапунькою!

Молоді маками цвітуть, батьки збуджено кивають, гості аплодують, наче я «Арлекіно» співаю. Мені приємно.

— Нехай ваше кохання не згасає, скільки й жити будете,— продовжую врочисто.— Хай вірність зцементовує ваш союз до сивого волосся. Щоб ти, Петре, не робив так, як твій татко у молодості. Не встиг одружитися, як пішов гречки толочити. Попоплакала твоя мати. Правда ж, Оксано?