Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

— Чому ж, жінка прочитала, родичі,— заперечив Остюк.— Реготали до кольок в животі.

— Ага. «До кольок». Попередні ваші книжки скільки лежали на полицях магазинів?

— Це ще ні про що не свідчить! — образився Антось.— Он Гоголь, було, увесь тираж своєї першої книжки скупив. А потім які геніальні речі написав! А у мене... Ну, не буду нав'язувати свою думку. Гадаю, що з усього цього,— Остюк кивнув на два грушоподібні портфелі,— можна буде вибрати на збірку. Тут лише зміст займає два друкованих аркуші.

У редактора відділу прози полізли на лоб окуляри.

— Добре! Залишайте. Подивимося,— нарешті оговтався він.

З того дня гуморист ходив у видавництво як на роботу.

— Ну як, прочитали? — щоразу цікавився він у Круподері.— А то в мене ще на один портфель зібралося. Якщо треба — можу принести.

— Поки що не треба! Не треба! Чуєте, не треба! — гарячково махав руками редактор.

Прочитавши один портфель Остюкових гуморесок, він змарнів, втратив апетит, став похмурим і непривітним.

— Треба брати відпустку і їхати у будинок відпочинку,— вирішив Круподеря.— Бо цей Остюк зовсім мене замучить.

...Два дні редактор відділу прози насолоджувався плескотом хвиль, шелестом трав, співом пташок... А на третій — у будинок відпочинку прибув Остюк з величезним портфелем, у якому були тільки пантофлі і другий примірник рукопису.

Врешті-решт Круподеря здався, і книжку Антося поставили у видавничий план.

Та найдивніше сталося потім. На неї почало надходити стільки замовлень, що навіть деякі маститі чухали потилиці і здивовано стенали плечима:

— Незрозуміло! Незрозуміло!

Найцікавіші працівники видавництва просили у відділі прози рукопис Остюка, як вони казали, хоч на одну ніч. Але, прочитавши кілька сторінок,— засинали.

— Дива та й годі! — розводили вони руками, повертаючи Круподері рукопис.— Такий примітив — і успіх!

А тим часом книжка Остюка «Шило в мішку» вийшла у світ масовим тиражем.

Та коли щасливий гуморист вирішив придбати для себе кілька десятків примірників, щоб подарувати друзям і знайомим, виявилося, що книжок у магазинах немає.

Тепер уже дивувався Остюк:

— Ну й чудасія! То, було, невеличкий тираж роками лежав на полицях, а тут... Масовий! А книжку купити неможливо.