Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

Остюк зблід, схуд, втратив сон.

— Невже нарешті визнали?! — день і ніч думав він.— Але ж не став я писати краще. Більшу частину творів узято з попередніх збірок.

Після двох безсонних ночей Остюк зайшов до аптеки. Не встиг він сказати і слова, як аптекарка дістала з шухляди... «Шило в мішку».

— Усе ясно. Беріть, не пожалкуєте. Позавчора одержали. Дуже дійовий засіб від безсоння.

— Ви що, насміхаєтеся? — аж затіпало Антося.— Та це ж гумор! Можна сказати — класика!

— Не знаю, що там написано, а люди хвалять,— образилася аптекарка.

— От-от! Люди хвалять, а ви...

— Беріть, беріть,— не дала йому договорити повновида жіночка, котра стояла поруч.— Дуже корисна книжка. Я так ночами мучилася, так мучилася... Яких тільки препаратів не перепробувала, не могла спати — і все. А купила нещодавно в аптеці таку книжку, дві сторінки прочитала — і хоч з гармати стріляй. Молодець автор! Велике йому спасибі!

«Це мені спасибі»,—'хотів було сказати Остюк, але вчасно прикусив язика і мовчки вийшов з аптеки.

Він був, мабуть, єдиним, кого книжка «Шило в мішку» врятувати від безсоння не могла.

Михайло Прудник

КОРОЛІВСЬКА ПРИМУЛА

У двері наче вдарила блискавка. Вони з тріском відчинилися, і на порозі став молодий спеціаліст Антон Чумаченко. Він працював у науково-дослідному інституті лише четвертий день і тому відзначався скромністю. І раптом таке віроломство!

— Усі на вулицю. Зараз... зараз буде землетрус!— важко дихаючи, притулився Чумаченко до стіни.

— Що?— видовжилися шиї у присутніх.

— Землетрус!— надтріснутим голосом повторив Антон.— Негайно залишайте приміщення! Через хвилину, може, буде пізно...

— Рятуйте! — зірвалася з місця Віра Олександрівна і кинулася до відчиненого вікна.

— Куди? — перепинив її Іван Холодар.— Восьмий поверх!

Ігор Швидун, який завжди пропускав перед собою завідуючого відділом Максима Прокоповича, цього разу хокейним прийомом відштовхнув його від дверей і перший вискочив у коридор.

— Швабрюка розбудіть!— гукали з сусіднього відділу.