Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

— Чоловіки, пропустіть спершу дам!— благали жінки, але сильної статі у кімнаті вже не було.

— Сейф! Сейф захопіть!— наказував десь аж із сходів Максим Прокопович.

Між шостим і п'ятим поверхами у ліфті, розрахованому на чотирьох, застряло дванадцять душ.

— Ліфтера!— скандували вони.

— Не на вулиці, беріть на півтона нижче!— зауважували їм співробітники, які пробігали мимо.

Тільки Валентин Федорович Сіпало, який очолював культмасовий сектор, зупинився і переписав прізвища усіх, хто був у ліфті.

— Гм! А казали, в інституті сильних голосів немає!

Завтра о шостій вечора — усі на репетицію хору!— Сіпало сховав записника і подріботів униз.

А навколо інституту вже стояли шафи, столи, сейфи... З кабінету директора встигли винести навіть опудало сови. Заступник директора Вадим Адамович Подушечка з відомих тільки йому міркувань захопив з собою крісло.

Усі приготувалися до підземного поштовху, але землетрусу не було.

— Хто мене розбудив?— почав уточнювати Швабрюк.

— Хто посіяв паніку?— загули співробітники.

— Чумаченко!— простогнала Віра Олександрівна, яка кілька разів непритомніла.

— Звідки дані про землетрус?— оточили Чумаченька працівники інституту.

— У приймальні директора... королівська примула на підвіконні зацвіла,— затремтів голос новоспеченого спеціаліста.

— І все?!— вибухнули науковці.

— А ви хіба не знаєте, що вона цвіте тільки перед землетрусом?— здивувався Чумаченко.

— Тьху! Молоде-зелене!— сплюнув Швабрюк.— Примула розцвіла, бо завтра наш директор з відпустки повертається. Отож, готуйся. Як колезі раджу: без валідолу до нього не заходь...

— Бо він у нас... Та куди тому землетрусові,— витираючи лоба, додав Максим Прокопович.

Петро Ребро