Іван Костьович побачив, що стоїть уже в кімнаті, за кріслом, вчепившись побілілими пальцями в його спинку.
— Та... я постою,— промовив Іван Костьович, намагаючись підбадьорити себе власним голосом.
— Отже, ви стверджуєте, що ви — І. К. Каляник? — суворо спитало медузоподібне.
— Я... Так...— відповів Каляник.— Так точно...
— Ну, отже, це Земля... А місто яке?
Іван Костянтинович назвав місто, район, вулицю, номер будинку, поверх, квартиру і навіть свій рік народження.
— Угу,— схвалив гість, котрий, як здогадався Каляник, був інопланетянином.— Усе сходиться... Так, та-ак...
Про інопланетян, придуманих найгіршими з усіх авторів — фантастами, Каляник читав дуже багато. Про розумних черв'яків, примітивних гуманоїдів, летючих гіпопотамів і високообдарованих медуз він прочитав цілу купу рукописів, лише тисячна частина якої була схвалена до друку. Тому редактор легко розпізнав прибульця в інших світів. Та, зрештою, будь-хто розпізнав би.
«Господи, невже почалося! — подумки зойкнув Каляник.— Невже все це правда й вони таки прийшли до нас! Тепер кляті фантасти жити не дадуть. Кричатимуть: а ми казали! казали!.. Так і бачу, так і бачу, як отой... як його... Рукомийченко повістями своїми, мов козирною мастю, почне ляскати. Жах!.. А згори розпорядження: всі резерви віддати на фантастику! Тиражі — п'ятсот, вісімсот... тисяч, ясна річ. Термінове видання повного прижиттєвого зібрання Рукомийченка й іже з ним...»
Медузоподібне вочевидь належало до інопланетян, здатних читати чужі думки.
— Іване Костьовичу,— засичало воно,— цікаво, вам насправді не сподобалася остання повість Федора Рукомийченка?
— А що?..— перепитав Іван Костьович, з острахом згадуючи, що в повісті, яка називається «На добраніч, зелений зайдиголово!», йдеться про медузоподібних геніїв з планети Сигма-Катаракта.
Кілька днів тому Іван Костьович написав про цю новість негативний редвисновок й передав її критику Дупляку — спеціалісту в галузі «зарізування» рукописів.
— У нас, на Сигмі-Катаракті, стало відомо, що документальний твір письменника Рукомийченка вами не схвалений.
— Документальний!? — сторопів Іван Костьович.
— Природно. Цей письменник непогано знається на космічних справах, і з ним завше приємно побалакати. Ми часто виходимо на телепатичний зв'язок із Федором. Внаслідок цього — знаємо з його слів про життя на вашій планеті, а він, у свою чергу, знає багато що про нас. Скажімо, «На добраніч, зелений зайдиголово!» — це про недавню нашу Тисячолітню війну.
Можна уявити, яке задоволення від спілкування із таким гостем одержував Каляник. Особливу радість йому приніс чорний предмет, котрий інопланетянин стискав чимсь схожим на щупальці.
— Скорчер?— першим порушив тишину Каляник.— Ось оце чорненьке...
Інопланетянин мусив би у відповідь похитати головою, та за браком останньої похитався всім тілом:
— Неуважно читаєте фантастику... Скорчери давно вийшли з ужитку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ“ на сторінці 129. Приємного читання.