Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

— Ваша правда,— похопилося медузоподібне.— Хотів би сказати про одну дрібницю... Одну велику гарну дрібницю...

Почувши прохання, Каляник став упевненішим.

— Яка така дрібниця?— спохмурнів Костьович.

— Опублікуйте «На добраніч, зелений зайдиголово!». Людству час довідатися про нашу цивілізацію. Людство цього заслуговує, і, якщо ви йому не ворог — надрукуйте твір.

Іван Костьович ще більше спохмурнів. Він помовчав, задумливо вмостився в крісло й відповів:

— Гаразд. З любові до людства. Але... зі скороченнями. І, як я гадаю, значними.

У відповідь медузоподібне навело на Каляника бластер.

— Ех, поганючу зброю почали нам видавати. Неперевірену, неслухняну, зі старих арсеналів... Дивись, так і пальне. Саме по собі. Зверніть увагу: якщо потрусити, то, може...

Інопланетянин заходився трусити бластером перед самісіньким носом Каляника. Видавець не витримав і зарепетував:

— Стійте! Без найменших скорочень друкуватимемо! Без відчутної правки! З ілюстраціями! — Коли інопланетянин одвів зброю, Каляник трохи віддихався й безнадійним голосом мовив: — На гарному папері... У твердій обкладинці... З портретом автора...

— Це вже дещо,— медузоподібне втягнуло бластер кудись до свого тіла.— Вважатимемо, що питання ми владнали. В мене, зрештою, все... А тепер, шановний Іване Костьовичу, оскільки моє зникнення пов'язане з кульовими блискавками, прошу вас посидіти, не ворушачись, хвилин десять-п'ятнадцять.— Прибулець посунув до виходу.— І не забувайте: ваша обіцянка перебуватиме під контролем. Залишаю над містом тарілку. Невидиму, ясна річ.

Двері зачинилися.

Інопланетянин увійшов до ліфта.

Кнопка першого поверху була натиснута сорокакопійчаним бластером, що продається у будь-якому «Дитячому світі». Коли кабіна рушила вниз, Федір Рукомийченко швиденько скинув із себе поліетиленово-шовковий балахон і гірлянду лампочок з батарейкою.

— Уф-ф! — Він витер піт з чола й згорнув своє вбрання.

Вислизнувши на вулицю, фантаст рішуче попрямував до будинку, в якому мешкав критик Дупляк.

Юрій Прокопенко

ХЛОПЧИК НА ПОБІГЕНЬКАХ

Зовсім невдахою назвати мене не можна. В дечому щастило. Був, скажімо, такий випадок у моєму житті, коли я одночасно по трьох лотерейних квитках виграв. Але в чому мені фантастично не таланить, то це у просуванні по службовій драбині. Як дали мені багато років тому посаду молодшого рахівника — далі ні з місця.

Мої колеги за цей час усі в начальство повибивалися. Хто відділ очолив, хто заступником завідувача став, хто у старшого рахівника вислужився. А я в молодших сиджу й сиджу. Вже сивина на голові, а я той-таки молодший рахівник.