Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

На майданчику лампочка була відсутня вже четверту добу, тому Каляник не прикипів звично до «очка». Він запитав:

— Хто там?

Почувся шерхіт, потому хтось відповів:

— Іван... є... Костьович тут мешкає?

Каляникові здалося, що таким голосом мусять говорити застуджені феї. Проте він одімкнув.

Іван Костьович не стямився, не встиг накинути запобіжного ланцюжка, як з мороку на нього рушила потворна, апокаліптично страшна істота.

Вона являла собою щось на кшталт здоровезної, незграбно-важкої медузи.

Цей гість миготів моторошними підшкіряними вогниками й насувався на Каляника, і той задкував у помешкання.

Різко дмухнув протяг, і вхідні двері клацнули щелепою замків.

— Ви до кого? — крикнув у мертвій тиші Каляник.

— Сідайте,— відповіло медузоподібне.

Іван Костьович побачив, що стоїть уже в кімнаті, за кріслом, вчепившись побілілими пальцями в його спинку.

— Та... я постою,— промовив Іван Костьович, намагаючись підбадьорити себе власним голосом.

— Отже, ви стверджуєте, що ви — І. К. Каляник? — суворо спитало медузоподібне.

— Я... Так...— відповів Каляник.— Так точно...

— Ну, отже, це Земля... А місто яке?

Іван Костянтинович назвав місто, район, вулицю, номер будинку, поверх, квартиру і навіть свій рік народження.

— Угу,— схвалив гість, котрий, як здогадався Каляник, був інопланетянином.— Усе сходиться... Так, та-ак...

Про інопланетян, придуманих найгіршими з усіх авторів — фантастами, Каляник читав дуже багато. Про розумних черв'яків, примітивних гуманоїдів, летючих гіпопотамів і високообдарованих медуз він прочитав цілу купу рукописів, лише тисячна частина якої була схвалена до друку. Тому редактор легко розпізнав прибульця в інших світів. Та, зрештою, будь-хто розпізнав би.

«Господи, невже почалося! — подумки зойкнув Каляник.— Невже все це правда й вони таки прийшли до нас! Тепер кляті фантасти жити не дадуть. Кричатимуть: а ми казали! казали!.. Так і бачу, так і бачу, як отой... як його... Рукомийченко повістями своїми, мов козирною мастю, почне ляскати. Жах!.. А згори розпорядження: всі резерви віддати на фантастику! Тиражі — п'ятсот, вісімсот... тисяч, ясна річ. Термінове видання повного прижиттєвого зібрання Рукомийченка й іже з ним...»