Розділ «ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ»

— Бачили, до чого наука дійшла? — почав обережно.— Відчуваєш гордість за наших людей!

Огрядна жінка скривилася:

— Яка наука? У людей балкони як балкони, а той харцизяка з сьомого поверху ящики з розсадою на поручні випер, От я йому й наврочила...

— Ви! — скрикнув я.— Ви... таке... можете?

— Пхе! Тільки й того, що сказала: «А бодай би обірвався твій балкон разом з тобою!»

...Коли виконроб запитав, чому я запізнився на роботу, я розповів йому цю історію. І, уявіть собі, він не повірив!

Михайло Пальчик

ДОБРОПОРЯДНИЙ СУСІДА

Шановні громадяни судді! Те, що я почув з вуст подружжя Маслюченків, не тільки приголомшило мене, а й... На слова не здобудуся від обурення! Де ваша совість, громадяни Маслюченки? Що таке? По суті? Можна й по суті, шановні громадяни судді.

Маслюченки скаржаться, що я, Потилиця, не впускаю їх у ванну. Брехати не буду: коли проявляю негативи, то не впускаю. А як же я можу впускати? Щоб плівка засвітилася? Думати треба, громадяни Маслюченки! І нічого в двері ванної тарабанити, сусідів з дев'ятої квартири на поміч кликати. Скільки ви не тарабанили б — не достукаєтеся. Це я авторитетно, в присутності шановних громадян суддів заявляю. Ванна така ж моя, як і ваша. Тобто спільна. Де ж, як не у ній, мені розмістити фотолабораторію? На дахові будинку, чи що? Годинами, кажете, проявляю? Буває, що й годинами. А яке вам до того діло?

Шановні громадяни судді! Старі меблі я справді повиносив на кухню. Бо нові купив. Був би у мене сарайчик, то на кухню, звісно ж, не виносив би. Але ж його немає! І кожному зрозуміло, чому немає. Не в селі, а в місті живемо. Шашіль старі меблі поточив? Прикусіть язика, громадянко Маслюченчиха! Я за ті меблі, може, півдачі збудую, якщо знайду на них вигідного покупця.

Громадянам Маслюченкам навіть мій холодильник заважає. А де я його подіну? Свою частину коридора я так завантажив ящиками з картоплею, буряками і морквою, що боком поміж ними протискуюся. От і змушений був сусідів потіснити, трохи площі у них запозичити. Були б ви, громадяни Маслюченки, свідомими людьми, то звернули б на це рівнісінько нуль уваги. Свідомість же у вас, пробачте, не ночувала. Що, що? Холодильник загородив до кімнати прохід? Не смішіть мене, бо впаду! Я не одну сім'ю з квартири вижив... кхе-кхе!.. на цій квартирі пережив, а подібних до вас причеп не було. Не було тому, що вони, як я собі мислю, стали рідкісними музейними експонатами. Саме до таких експонатів належите і ви, аж ніяк не шановні громадяни Маслюченки. Балкон, кажете, порожній? Балкон, громадяни Маслюченки, мій, а не ваш. І нічого на нього пальцем тикати.

Шановні громадяни судді! Маслюченкам не подобається, що по квартирі бігають курчата. Зайве, мабуть, доводити, як це антигуманно з боку моїх сусідів. Якби я мав залізне здоров'я, ніщо, ясна річ, не бігало б. Але ж воно нікудишнє. Хворію на гастрит з гепатитом. Біда, а не розкіш спонукає мене купувати молодняк птиці, відгодовувати й споживати у вигляді бульйону. Яку ж крамолу, громадяни Маслюченки, у цьому вбачаєте? Всюди валяється курячий послід? Подумаєш, які культурні! Курячим послідом, хай вам буде відомо, удобрюють городи і поля. Буду, шановні громадяни судді, відвертим: колись на цій же квартирі я утримував австралійського індика. Сусідка Ольга Сидорівна не скаржилася. Не ремствувала згадана мною шляхетна жінка навіть після того, як птах-велетень дзьобнув її в спину і загнав, перелякану, в туалет, де вона простовбичила чотири години — аж до мого повернення з роботи. А причепам і скигліям Маслюченкам, бачте, безневинні курчата муляють очі.

Мої сусіди, крім того, нечисті на руку. Якось з мого кухонного стола зникла дерев'яна ложка. Де вона поділася? Маслюченки стибрили. Це ж ясно, як день. Страшенно розгнівавшись, я узяв та й відповів комусь по телефону, що Маслюченка вдома немає і вже ніколи, на жаль, не буде, бо на цвинтар перекочував. Второпали нарешті, громадяни Маслюченки, чому я телепнув дурницю? Розгнівався на вас. За крадіжку дерев'яної ложки.

Шановні громадяни судді! Маслюченки розперезалися — далі нікуди. Спершу кляузи писали, а зараз, як бачите, організували наді мною, добропорядним сусідом, ганебне судилище. Зважте на цю обставину й відселіть примусово Маслюченків з квартири. Якщо не відселите, я їм влаштую веселе життя. Таке, що добровільно, без ніякого примусу, від мене підуть!

Шановні громадяни судді! У мені вулканом клекоче лють: Пилипенки — сусіди нестерпні. їм, бачте, усе заважає — мої старі меблі, мій холодильник, мої курчата... Що, що? Про своїх попередніх сусідів я те саме говорив?

Та Маслюченки у порівнянні з Пилипенками ангели! Тому благаю: відселіть Пилипенка й Пилипенчиху з квартири. Мене, добропорядного сусіду, відселите? Витурите за межі міста? Пилипенки, значить, хабаря вам підсунули? Номер, аж ніяк не шановні громадяни судді, не пройде! Фотолабораторія у ванній, ящики в коридорі, курячий послід, протяг — це дрібнички у порівнянні з тим, що я вам зроблю. Ви ще взнаєте, хто такий Потилиця!

Анатолій Панасенко

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Доводжу до вашого відома, що останні чотири дні я не прогуляв, як ото висловився наш майстер товариш Блохін, а був відсутній з дуже поважної причини.