ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ

Веселий ярмарок

— Нічого не важать? А як мені працювати? На біса такі винаходи! Це ж сісти — раз плюнути!

— Отож-бо! — втрутилася бабуся.— Без чорта тут не обійшлося.

— Давай без дурману! — застеріг мій сусіда.— Який там чорт?

— Рогатий, на тебе схожий,— пояснила бабуся.

Я зареготав.

— Отак завжди! — почулося за спиною.— Кому горе, а кому смішки...

Я швиденько вибрався з гурту. Балкон так само погойдувався у повітрі. Клапоть піжами зник, натомість з'явилося сполотніле обличчя господаря. Він показував на когось внизу. «Невже на двірничку?» — обпік мене здогад. Я наблизився до неї — якраз шурхала мітлою.

— Бачили, до чого наука дійшла? — почав обережно.— Відчуваєш гордість за наших людей!

Огрядна жінка скривилася:

— Яка наука? У людей балкони як балкони, а той харцизяка з сьомого поверху ящики з розсадою на поручні випер, От я йому й наврочила...

— Ви! — скрикнув я.— Ви... таке... можете?

— Пхе! Тільки й того, що сказала: «А бодай би обірвався твій балкон разом з тобою!»

...Коли виконроб запитав, чому я запізнився на роботу, я розповів йому цю історію. І, уявіть собі, він не повірив!

Михайло Пальчик

ДОБРОПОРЯДНИЙ СУСІДА

I

Шановні громадяни судді! Те, що я почув з вуст подружжя Маслюченків, не тільки приголомшило мене, а й... На слова не здобудуся від обурення! Де ваша совість, громадяни Маслюченки? Що таке? По суті? Можна й по суті, шановні громадяни судді.

Маслюченки скаржаться, що я, Потилиця, не впускаю їх у ванну. Брехати не буду: коли проявляю негативи, то не впускаю. А як же я можу впускати? Щоб плівка засвітилася? Думати треба, громадяни Маслюченки! І нічого в двері ванної тарабанити, сусідів з дев'ятої квартири на поміч кликати. Скільки ви не тарабанили б — не достукаєтеся. Це я авторитетно, в присутності шановних громадян суддів заявляю. Ванна така ж моя, як і ваша. Тобто спільна. Де ж, як не у ній, мені розмістити фотолабораторію? На дахові будинку, чи що? Годинами, кажете, проявляю? Буває, що й годинами. А яке вам до того діло?

Шановні громадяни судді! Старі меблі я справді повиносив на кухню. Бо нові купив. Був би у мене сарайчик, то на кухню, звісно ж, не виносив би. Але ж його немає! І кожному зрозуміло, чому немає. Не в селі, а в місті живемо. Шашіль старі меблі поточив? Прикусіть язика, громадянко Маслюченчиха! Я за ті меблі, може, півдачі збудую, якщо знайду на них вигідного покупця.

Громадянам Маслюченкам навіть мій холодильник заважає. А де я його подіну? Свою частину коридора я так завантажив ящиками з картоплею, буряками і морквою, що боком поміж ними протискуюся. От і змушений був сусідів потіснити, трохи площі у них запозичити. Були б ви, громадяни Маслюченки, свідомими людьми, то звернули б на це рівнісінько нуль уваги. Свідомість же у вас, пробачте, не ночувала. Що, що? Холодильник загородив до кімнати прохід? Не смішіть мене, бо впаду! Я не одну сім'ю з квартири вижив... кхе-кхе!.. на цій квартирі пережив, а подібних до вас причеп не було. Не було тому, що вони, як я собі мислю, стали рідкісними музейними експонатами. Саме до таких експонатів належите і ви, аж ніяк не шановні громадяни Маслюченки. Балкон, кажете, порожній? Балкон, громадяни Маслюченки, мій, а не ваш. І нічого на нього пальцем тикати.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Веселий ярмарок» автора Кисельов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГУМОРЕСКИ БАЙКИ ФЕЙЛЕТОНИ“ на сторінці 124. Приємного читання.