— З твоїми, діду…
ДІД розгублено озирається, безпомічно шепоче:
— Господи!.. А що ж тепер… Ти ж глянь, глянь!.. Як біжать…
— Нехай біжать… (крізь зуби) — Їх і в Берліні знайдуть!!.
— Синку!.. А ми ж… А нас?!.
— (понуро) — Повішають, діду… (з раптовою розпукою) — Нас повішають, діду. І мертвих повиймають з могил та й знов повішають… Так… Але нехай же й їх пороздирають на шматки, старих і малих, і дітей і жінок… (задихається) — Там ідуть НАШІ хлопці.!. Ого!.. І щоб всіх!.. І немовлят об стовпець головою… як вони наших!.. (Трясеться. Напівбожевільний в нестямі витріщив маніякально очі і, витираючи холодний піт, повів рукою тихо): — От трупи… Це нас сорок сім тисяч… за тиждень… вимерло… від голоду… (шепоче) — За тиждень, діду… А за два роки… а… (та й глянув на діда).
ДІД читав об’яву, впавши на неї оком. Водив по ній пальцем. А полонений жадібно дивився… А потім ДІД відсахнувся і, відступаючи, закліпав очима — перехрестився і помалу зняв капелюх…
ПОЛОНЕНИЙ потягся рукою до шапки:
— Це… про ту жінку…
(і помалу-помалу теж зняв шапку).
Далеко виє алярмова сирена.
…………
1
Розбомблене мешкання Урбанів. Одна стіна вивалилась. У велику проломину видно майдан, а на нім, біля зруйнованого пам’ятника Шевченкові, мов би мармурова статуя, стоїть розстріляна, гола і заморожена ОЛЬГА. З гордо піднесеною головою…
Чути як крокують військові відділи десь і хаотично гудуть машини…
ОЛЬГА стоїть, лицем наставившись в небо…
Якась жінка підбігла і накинула на неї шмат ряднини… Але підійшов німецький вояк і здер ту ряднину геть… Далеко виє сирена… Хтось голосить:
— Ого-го-го… Тікають… «Диви!..» Санчатками… «Як старці вже…» Ой, Боже, Боже… Навіщо ж вони її… (такі блукаючі, злорадні і тихі розпучливі голоси).
2
До помешкання засапаний вбігає МАТІС… З костуром, з рюкзаком за плечима.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розгром» автора Багряний І.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІДСЛОНА П’ЯТА“ на сторінці 3. Приємного читання.
TextBook