Розділ «ВІДСЛОНА ПЕРША»

— Так… «БОЖЕ, ЦАРЯ XРАНІ»… Це ваш гімн… Я знаю ще з першої війни, вивчив від рюський офіцер… Це був ваш гімн. І це буде ваш гімн!..

— Дякую… (це Ольга чемно й стримано).

— «Маєш уряд»… — буркнув Гриць, не розгинаючись від пензлів.

А КАТРЯ нарешті струснула плечима і заплющила очі, нагло закотивши їх під лоба… Та й розплющила враз — комендант хряпнув лядою рояля.

ОРТСКОМЕНДАНТ, хряпнувши лядою і прибивши нею те «Боже, царя храні»:

— Ну, досить… — глянув на Матіса.

МАТІС саме, пройшовшись стеком по книгах на полицях, як по струнах, вийшов на середину і став, мов бугай, натягаючи рукавичку.

— Віфіль бецален? — обернувся Ортскомендант до Гриця.

— «Скільки платить?» — повторив долметчер.

ГРИЦЬ випростався, нахмурив чоло, провів по ньому рукою, збираючись з думками:

— Я… просив би, якщо можна, заплати не грішми… Я хочу всього літр олії і два кіло соли за все… Дайте розпорядження…

Долметчер перекладав недбало, а Гриць закінчив:

— Я маю гроші — але не маю життьових засобів…

— Нур ґельд!.. — обрізав злісно Ортскомендант.

— «Грішми!» — так само злісно повторив долметчер.

— Добре…

— Віфіль бецален?.. Но!..

ГРИЦЬ подумав хвилинку погноблено, чи складаючи фразу по-німецьки…

— Сколько плотіть?! Жівей! — підігнав долметчер-москаль. — Ілі ти тоже не понімаєшь по-русскі?!.

ДРУГИЙ долметчер порвався щось сказати, але ПЕРШИЙ його обрізав призирливо: