ОЛЬГА з зацікавленням і здивуванням стежить за всім…
— Шен… Зер шен!.. — цмокав язиком Ортскомендант. І пишався так ніби іменинник перед Матісом.
Гриць стояв байдужий, замкнений, застебнутий, як кажуть, «на всі ґудзики», зиркаючи на Ольгу. А ОРТСКОМЕНДАНТ тішився, лебедів перед начальством, так ніби це він все зробив, ніби це все його заслуга. Ба, ніби продавав образи разом з художником:
— Зер шен… Я ж вам казав, що це геніяльний самородок… Це я його вишукав серед того тубільного… ем…
Матіс щось буркнув глузливо в тон, недбало, і ще, й досі був лютий, зиркав збоку на Ольгу примруженим оком…
ОЛЬГА тим часом ступнула повільно, стомлено до погнобленої, прибитої жахом, соромом, оглушеної страшним цинізмом і ще небувалою для неї зневагою, Катрі і, поцілувавши її ніжно, легенько обняла рукою за плечі… Не знати — чи щоб самій не впасти від утоми, чи щоб не дати впасти сестрі… Не глядя пестила її рукою по волоссі… А Катря стояла нерухомо, прикована витріщеними очима до гостей, ворушила губами, тримаючись рукою за серце… Мов загіпнотизована…
Долметчери пасли очима за своїми начальниками…
— А де моя фройляйн? — звернувся ОРТСКОМЕНДАНТ до ГРИЦЯ.
ГРИЦЬ мовчки відслонив картину на мольберті. Ортскомендант в захопленні…
МАТІС теж лишився задоволений. Але його коні — ліпші…
ТРЕТІЙ ГІСТЬ — ляйтенант — Теж такої думки. Він просто приголомшений — «Зер шен!..» — Коні!.. Чудесні коні!!.
…На трьох великих картинах вони бігли, басуючи, вихали ногами, іржали, виграючи на соняшній траві… А мале лоша он як іде вистрибом! На всьому мерехтить сонце… Мерехтить небо… Мерехтять коні…
МАТІС не міг відвести очей, хоч і хмурився грізно, ляскаючи себе стеком тихенько по халяві.
ЛЯЙТЕНАНТ не витримує, цмокає язиком і голосно сміється…
МАТІС теж нарешті посміхається… Але враз хмуриться ще більше. Одходить до вікна і, в той час як інші — Ортскомендант, ляйтенант і обидва долметчери стовпились, впівголоса обмінюються вражіннями, Матіс скоса позирає на ОЛЬГУ… Де далі — більше заінтриґований… Ледь-ледь посміхається змислово про себе, щось обертаючи в мізку… Оглянув її в котрий раз з ніг до голови і примружив очі, чмихнув ніздрями, як норовистий кінь.
— А поверніть мою фройляйн до світла, — скомандував ОРТСКОМЕНДАНТ через перекладачів.
— «Повєрні», — звелів один по-російськи.
— «Оберни»… — скомандував другий по-українському.
ГРИЦЬ обернув мольберт…
— Дядя Гриць показує коники… — прошепотів Борис до матері.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розгром» автора Багряний І.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІДСЛОНА ПЕРША“ на сторінці 9. Приємного читання.
TextBook