Розділ «ВІДСЛОНА ПЕРША»

— Ні…

Всі — і німці й долметчери перезирнулися змислово: — «Гм», «Гм»…

— Красний солдат?… Большевик?..

— Ні…

— А руку й ногу де одбіг? А?.. (єхидно так, ловлячи на брехні).

— На Біломорканалі… Іх вар цен яре ін большевістен ґефенгніс гевезен…

— А-а… Ґут… — Ще раз глянув на портрет своєї любки.

— Унд віфіль таґе вартен?

— Фір-фюнф…

Ортскомендант незадоволено і швидко-швидко щось забелькотав. Долметчер (ДРУГИЙ) переклав суть того белькотання:

— Щоб був готовий за два дні!

— Але ж…

— Наказ!!. Розумієш «наказ»?.. Як не висохне — будеш повішений.

І ВСІ РУШИЛИ. Останній МАТІС, коло ОЛЬГИ зупинився і довго дивився їй в обличчя з-під лоба, в її одверті, чисті, сміливі очі. І раптом:

— Звідки ТИ знаєш моє прізвище?

— Я щодня читаю Ваші прекрасні відозви до українського населення, підписані Вашим прізвищем…

МАТІСОВІ пересмикнуло обличчя від того надто чемного і тим самим убійчого жіночого контральта. Впиваючись очима, аж подався вперед:

— А де твій муж? Большевик?

ОЛЬГА витримала погляд спокійно:

— На Сибіру… В концтаборі…