Розділ «ВІДСЛОНА ПЕРША»

— Сивий… Бо дуже хотів того що й ти от… Та й забагато про те думав — довгі, тяжкі роки… (дивиться на свою милицю, зідхає) — Та…

КАТРЯ:

— То ти не віриш?.. А я вірю… Вірю… Вірю… Я вірю в Правду… Я вірю в європейську цивілізацію… Я вірю в справедливість… Та ж у них на бляхах написано — «ҐОТ МІТ УНС», з нами Бог…

ГРИЦЬ:

— Ну, добре… Я вже вірю. Але… Ти хочеш знати, хто стоїть на чолі «нашого» уряду?

— Не хочу! Не хочу… Я вірю… Я вірю в Правду… Бо нащо ж вони написали «ҐОТ МІТ УНС»?!.

— Гаразд… То може ти хочеш знати, що то за «Гот»?

— Ну?..

— Ось, бачиш, пферди понамальовувані?..

— Сам ти пферд…

Гриць сміється. Катря розхвильована бере знову й листає «СОНЯШНУ МАШИНУ».

ГРИЦЬ сумно:

— Ну, годі, мала… Я зовсім не хочу руйнувати твою, таку прекрасну мрію… Дай, Боже, щоб вона здійснилась… Тільки от…

ЧУТИ РАПТОМ СИРЕНУ АВТОМАШИНИ, ТУПІТ…

ГРИЦЬ почухав голову, одклавши геть пензля:

— Ну, от… Здається йде й сам твій — чи то пак «наш» — уряд. (про себе) Невже справді сам пригнав?!. Не може бути…

Двері широко відчиняються…

Входить ФЕЛЬДКОМЕНДАНТ герр МАТІС. В мокрій від дощу ґумовій накидці. Молодий, дуже гарний і дуже набундючений. Чоботи високо заболочені…

За ним увійшло ще двоє старшин — старий віком, грізний вільгельмівськими вусами ОРТСКОМЕНДАНТ і якийсь ЛЯЙТЕНАНТ. А за цими двома ззаду ще два ДОЛМЕТЧЕРИ у військовій уніформі.

Увійшли всі, не привіталися, покинули двері навстіж, мов до стайні зайшли. У МАТІСА в руках стек…