Розділ «АТТІЛА»

І спитала його одного разу Гонорія.

— Скажи мені, Гіаціанте, чи справедливо вчинив брат Валентиніан, ув'язнивши мене в цьому осоружному палаці?

— Ні, несправедливо, — відповів той. — Ти народилася вільною, як і всі люди на землі, окрім рабів.

— Як же мені визволитися? Де взяти таку силу, щоб переважила силу Валентиніана?

— В імперії такої сили немає… Ніхто не зважиться виступити супроти волі імператора.

— А поза імперією?

Служник збентежено глянув на дівчину.

— Лише Аттіла… міг би це зробити, Гоноріє… Лише Аттіла… Та невже ти зважишся на таке? Невже покличеш варвара, щоб сплюндрував твою батьківщину, щоб брата позбавив трону, а може, й життя?

Не довго думала Гонорія над відповіддю. Кров відхлинула з її лиця, уста скривилися від злості, а очі запалали гнівом.

— Хіба можу я назвати батьківщиною ту землю, яка прирекла слабку безвинну дівчину на довічне ув'язнення і нестерпні муки? Хіба можу я назвати братом людину, яка вчинила зі мною так несправедливо? Хіба є у нього хоч краплина братньої любові до своєї нещасної сестри?

— Ні, немає.

— То чому ж я повинна виявляти до нього сестринські почуття?

— Справді, не повинна.

— Я довго думала над тим, хто може мене визволити. Виходить, лише Аттіла… Для всіх він страшний, для всіх він — бич божий, для всього християнського світу — погубитель, а мені він любий, бо сильний. Бо лише він може вирвати мене з цих ненависних похмурих кам'яних стін і дати мені волю!.. Я давно думала про це, тепер ти підтвердив мій здогад.

— Але ж, Гоноріє, чому ти думаєш, що Аттіла захоче заради однієї дівчини затівати війну з імперією, йти з військом у чужу далеку сторону?

Гонорія спалахнула, гордо випросталась.

— Ти забуваєш, Гіаціанте, що я не проста дівчина, а принцеса ромейська! Я принесу йому посаг — усю Західну імперію![16]

— Пробач, я, справді, не подумав про це… Але ж є ще одна причина, яка має утримати тебе від необачного кроку.

— Яка?

— Аттіла вже старий… І в нього стільки жон, скільки піску на морському березі… Нарешті, він бридкий — низенький, головатий, безбородий… Невже ти могла б покохати такого?