Полтава

— Геракл — це міт[59], а ми реальні люди, нам і над утомою запанувати треба.

Вчинки вашої милості переходять межі реального.

— Це щолиш будучність покаже.

— Будучністю сильні люди правлять.

— Від найсильніших невідоме сильніше. І король прислонив очі рукою.

— Чи не зробив я похибки в синтаксі? — спитав, зміняючи голос. — Наскільки я латинську

мову знаю, ні.

— Чоловік ніколи не є певний слова... Ані діла, — додав, подумавши хвилину.

— Хто ж тоді може бути певний, як не милість ваша? Король заперечив головою.

— Ні, ні. Я ще менше, ніж другі... У непевності весь чар життя. Бути певним — значить

капітулювати перед самим собою. Життя — це гра, а в грі певності немає. Певний грач — шулер.

Невже ж ми певні з вами, ваша милосте княжа, що поб'ємо Петра? Скажіть!

Гетьман подумав хвилину.

— Ні.

І сиві Карлові очі зустрілися з темними зіницями Мазепи. Сонце топило лід на шибках.

— Певні лиш ці трупи, що лишаються за нами, і ті зруйновані городи й села, а все інше —

великий знак питання.

Певне горе людини, а втіха мимолетна.

— Так, — втіха мимолетна. Я її чую тоді, коли забуваю про себе, а забуваю я про себе,

коли жену у бій, хоч би й один на сто... А скажіть, що ви чули, летячи степом на розгуканім коні.?