Полтава

найсумніше з усього. Це той невидимий ворог, котрому підемо назустріч.

— І якщо побідить мене колись який полководець, так це буде він, непередбачений

припадок, як стихія, як фатум, мойра, щось таке.

І король знову всміхнувся усміхом, від котрого мороз ішов поза шкуру.

— А тепер... — і подзвонив.

На порозі появився дежурний офіцер.

— Прошу сказати Гультманові, щоб накрив стіл на дві особи.

Офіцер вийшов.

— Ваша милість не відмовляться бути моїм гостем? Я маломовний, але нині балакав

більше, ніж звичайно. Може, і яке зайве слово сказав, так тоді — простіть!.. Назустріч припадкові

ідемо...

Коли сідали за стіл, гетьман побачив, що з кишені короля Карла XII торчав окраєць

книжки, невеличкої, грубої, з визолоченими берегами, молитвослов.

VIII

— Бачилися, ваша милість, з королем Карлом? Як же там він?

— Не такий чорт страшний, як його малюють.

— Кажуть, що нездужає. Між шведами з того приводу всякі слухи ходять. Деякі вже й

додому збираються.

— Того я найменше боюся. Король Карло не з таких, які з дороги завертають. Його дорога

безконечна. Це людина велика, хоч і дивна.