Полтава

— Божа воля.

— Божа і царева, — заспокоювали себе з монгольським фаталізмом. І що їм другого було

робити? Тут не щодесятого, а щодругого треба би було вішати за грабіж та кровопроливство.

І хто це мав робити? Тих кількох старшин, що на війну гляділи, як на прикру конечність, а

не як нагоду до широкої забави?

Тому-то не лиш козацький обоз, але й гетьман зі своїми сердюками й компанійцями

щасливе добулися з халепи, в яку так несподівано попали були в Ромнах. Вночі прибули до

Липової Долини, якраз в половині дороги з Ромнів до Гадяча. Вся Липова Долина кишіла

людьми, шведами й козаками. Багатьом доводмлося ночувати під голим небом. Перевертали

сани, складали одні біля других, зв'язували, щоб вітер не порозтручував, захищувалися від бурі і

від стужі, як могли. Одного цілого плота, одних воріт у Липовій Долині не лишили.

Була це та славна, люта ніч з 29 на 30 н. ст. грудня, якої найстарші люди на Україні не

затямили і про яку діди внукам своїм розказували.

Місцевий священик казав відчинити церкву, і цілу ніч правили там молебен і читали часи,

щоб хоч деяка часть людей могла таким чином захиститися перед вітром і стужею.

Кругом церкви і скрізь по садах, городах і полях горіли огні. Ломили й рубали безпощадно

де яке дерево було, бо й так не було надії, щоб перезимувало щасливо, навіть хрести з могилок

приносили, бо Бог гріха простить. Новий хрест вистружеш і поставиш, а як задубіє чоловік, то

вже його не поставиш на ноги.

Але й огонь піддавався силі морозу. Ті, що сиділи біля нього, гріли груди, а мерзли в