— Гарна пісня, та не нам її співати. До царя, діду, пішли би, може б його жорстоке серце
сокрушили, а ми тут що? Ми останків волі Божої та людської обороняємо, наше діло святе, а не
грішне.
В господу увійшов Мручко з Чуйкевичем. Обсніжені, інеєм обволохачені, запарі їм у руки й
ноги позаходили, насилу "добрий вечір" сказали. Сердюки позривалися з місць. "Сидіть!" —
махнув їм рукою Мручко, і оба стали тупцювати по хаті та здорово молотити себе руками по
плечах, розгріваючись. Хазяйка спорі чарки їм подала. Випили й подякували щиро, бо горілку
нелегко було в Ромнах добути, хіба червону, і то за великі гроші. Дійсно, шведи й козаки
повипивали й повиїдали, що було, а довіз із-за снігів був неможливий.
— Ну, славити Бога, — промовив Мручко. — Сніг перестає падати і вітер теж тихне. Шлях
до Гадяча прогорнули. Завтра рушаємо, панове!
Загомоніли козаки, як джмелі:
— А мороз? — спитав котрийсь.
— Рівно мерзнути тут чи там. А йти треба, бо такий приказ.
— Треба, — почулося кругом. — А дідові дамо голубець і ґринджоли здорові та заберемо
з собою, — звернувся Мручко до сліпця.
— Спасибі за ласку. Мені й того доволі, що маю, а до походів не спішусь.
— Ов, може, ти, діду, шпигун. Може, тебе на звіди післали.
— Господь мене на звіди між людей післав, — відповів і знітився у собі, буцім його вже
ніяке людське слово обидити не може.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полтава» автора Лепкий Б.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 501. Приємного читання.