Полтава

має тую внутрішню силу, котра зробить його невмирущим...

Ані на одну хвилину не сумнівався гетьман, що його великий задум таки колись

здійсниться, хоч би й по смерті, за літ сто або двіста, але все-таки здійсниться... Камінь

зрушений з місця...

І як людина серед довгої сльоти пильно вдивляється в небо, чи хоч одного яснішого

шматочка на ньому не побачить, як путник серед чорної ночі у полі за світельцем, хоч би й

найслабшим, стежить, так розглядався гетьман довкола, щоб щось надійного знайти.

Думки на Запорожжя бігли.

Там тепер кошовим Гордієнко. Людина умна й великий патріот. Не раз між гетьманом а

Січею непорозуміння бували. Січ бажала державою в державі стати, мало того, хотіла, щоб не

було України, тільки Січ. А воно неможливе. Годі всьому народові жити на тих правах, на яких

живуть запорожці. Але тепер, коли рішається спільна судьба і Січі, й України, Гордієнко про

давні непорозуміння, певно, забуде. З царем проти України не піде. Гетьман числив на його, як

на чотири тузи. Гірше діло з татарами і з турком. У них рішає гріш. Хто більше дасть, той їх і

купить.

Цар тепер при грошах. Забрав Мазепині скарби. Добре, що не всі. На всякий спосіб

гетьманові треба щадити, бо тепер війна, як витратиш, так звідки візьмеш? А тут ще і королеві

Карпові треба давати. Він з грошем поводиться, як хлопчик. Розкидає де не треба.

А туркові пельку золотом нелегко заткать.

О, нелегко!