Полтава

— Цитьте!

До огня наближався Мручко.

— Доброго вечора панам! Козацький морозець, що?

— Запорізький!

— А може б, ми так розігрілися, панове що?

— Може б, і розігрілися, але як?

— Горілкою, гадаєте? Ні. Від неї не оден замерзне нинішньої ночі.

Мручко був цілий заволохачений від інею, а вуса з лиць звисали йому, як два скапи зі

стріхи.

— Присядьте на хвилину та обігрійтеся, пане сотнику.

— Нема як. Охотників збираю.

— Та присядьте ж бо.

Послухав, пустили його до вогню, і з вусів стало йому скапувати, як зі стріхи дощівка.

— А нащо вам охотників, кажіть.

— У недалекому лісі москаль. Не вену, як мені ворог під боком.

— Розуміємо. А як ви гадаєте, кіньми чи пішо?

— Пішо, бо розігрієшся, як ідеш.

— Гаразд. Має гинути чоловік від морозу, так уже краще від шаблі.

— Або від куль. Ходім!

— Ходім.