Полтава

чому?

— Розумію, — притакнув Орлик, встав і зараз-таки хотів до канцлера йти. Але гетьман

спинив його.

— Постривай! Перше нам треба лист до Гордієнка написати. Бери перо!

Орлик сів за стіл, приладив папір, чорнило і вибрав добре застругане перо. Гетьман

ходив по хаті і диктував. Письмо було довге й переконливе. Пригадувалися в ньому всі тії тягарі і

знущання, які терпіла Україна від московського ярма, а Запоріжжя зокрема. "Знаємо що було, та

ніхто не знає, що для нас Москва в майбутньому готує, — диктував гетьман. — Я сам чув, як цар

на підпивку вигукував: треба б викоренити, казав, треба би мечем і огнем винищити тих злодіїв і

тих поганців запорожців. Тому-то, — диктував гетьман дальше, — і рішився я стати в обороні

усього нашого українського, козацького народу, за який відповідь здам колись перед Господом

Богом. Тому-то я і перейшов на бік короля Карла".

Тут старався він розвіяти тую нехіть, яку могли мати запорожці до шведів, як до народу

чужого і іншої віри. "Шведи прийшли до нас як союзники певні й вірні і кривди ніякої українському

народові не чинять, не так, як москалі, котрі тепер знущаються над Україною гірше, ніж колись

татари. Тому-то, — переконував гетьман запорожців, — всім нам тішитися треба, що маємо

такого союзника і користати з нагоди, щоб укупі побороти нашого грізного ворога. Поможіть же

нам, славні лицарі запорожці, довершити цього великого діла, поможіть визволити нашу матір

Україну з тяжкого московського ярма, щоб усі ми зажили людьми вольними і від нікого не

залежними, бо як — ні, то Москва дорешти покасує наші вольності козацькі, полки наші