Полтава

— Не менше, як їх Карло має, — завважив Апостол.

— А все із-за упрямства короля Карла, — піднімав голос Ґалаґан. — Чому він ще тогідь не

прийшов на Україну? Тоді тут московського війська було менше, а нашого більше. Тоді й народ

легше можна було підняти, ніж тепер, по втраті Батурина і по виборі нового гетьмана. Тепер

коло короля оден гетьман, а кола царя другий. Цар також не дурний.

— Того ніхто й не каже, — озвався Ломиковський.

— І ніхто не заперечує похибок короля Карла, — вертав до слова Орлик. — Але й

найбільші вожді програвали битви й робили великі похибки. Для нас найгірше те, що він місяць

часу в Могилеві проґавив і задовго над Десною стояв. Через те ми й утратили Батурин. Але ж не

прийшли ми тут, панове, щоб короля Карла судити, а тільки, щоб обміркувати наше діло, як це

на початку нашої наради його милість пан гетьман заявити зволив. Та міркувати треба щиро, не

лукавлячи з собою і не окриваючи жадних гадок. Таким способом, як дотепер, до нічого доброго

ми не доміркуємося. Досить ворогів маємо в світі, не шукаймо їх поміж собою.

Орлик скінчив. Ніхто не голосився до слова. Мовчали. Але видно було, що його спокійна

бесіда втихомирила розбурхані уми. Тепер вже можна було й до розуму промовляти.

— Дозвольте і мені слово сказать, —почав гетьман.

Всі порушилися на своїх місцях. Дехто з кріслом сунувся вперед, щоб краще чути.

— Мій генеральний писар сказав, що теперішня війна — це не забаганка, а лиш історична

конечність. Шведи хочуть вдержати море і не втратити дотеперішнього свого значіння, а Москва

хоче здобути море і з князівства Московського стати Російською імперією. Це правда. І правда,