Полтава

І, перескакуючи на іншу тему, стала йому дякувати, що подбав про її лічницю. Деякі з

недужих вже й забалакали про те, коли їм вільно буде до Батурина вертати.

— Скажи їм, що й мене туди тягне, так заки до хати вернуть, треба перше ворога

позбутися з подвір'я. Заки відбудовувать руїну, треба перше незруйноване від руїни

забезпечити.

Кендзеровський наливав вина до гетьманської чарки. Гетьман його за руку вхопив.

— А без отруї? — спитав.

Кендзеровському обличчя збагровіло і зараз побіліло, як полотно.

— Ваша милосте! — промимрив голосом, в котрім почувалося і здивовання, і біль, і

жалість. Гетьман усміхнувся.

— Не дивуйся. Ми тепер, так сказати, суперники. Я гетьман, і твій шурин, Іван Ілліч, теж

гетьман. Тільки я бувший, а він "настоящий", свіжо царем настановлений, а митрополитом

поблагословенний. Не диво, якби ти ради свого шурина старому гетьманові дорогу на другий

світ промостив.

Чарки на підносі в руках Кендзеровського дзеленькотіли.

Гетьман по плечах його поклепав.

— Ну, ну, синку! Я лиш так собі жартую.

— Надто болючий жарт, — відповів Кендзеровський і зжахнувся своєї сміливості.

— Прости! Якщо я не довірював би тобі, так у закладники взяв би, як Іван Ілліч моїх бере,

або, як цар, жінку Бистрицького в закладницях тримає. Наливай дальше чарки!