Полтава

Особливо на товстих українських баранів були вони ласі й не могли собі нахвалити такої гарної

породи.

Найбільше діла самому гетьманові було.

Хоч сильно втомлений і здорожений, хоч томлений прикрою недугою, яка з кождою

дниною щораз то дошкульніше давала про себе знати, не мав хвилини спокою. Ні Орлик, ні

Войнаровський, ні старий Ломиковський не зважувалися в цей мент що-небудь важнішого на

свою руку робити, з усім до нього по рішення ішли. Знали, що воно недобре, але здавна до того

привикли, що гетьман всі нитки в своїх руках тримає,! боялися яку-небудь із них своїми

невправними пальцями перервати.

Кождий вважав його мистцем, а себе звичайним тільки челядником.

Та, на диво, гетьман нині, незважаючи на сильні зворушення під час панахиди в церкві,

якось добре тримався. Ніби забув про збурений Батурин, а бачив зацілілий Бахмач, Переходив

від одної канцелярії до другої, вислухував питань, приймав звіти, рішав. Бог його знає, звідки в

ньому тільки сил бралося і як він у тому хаосі всякого діла не губився... Голова!

Щолиш підвечір відійшов до своїх покоїв і казав, щоб годину-дві не турбувати його.

У великій салі засвічено всі свічки, прийшов Войнаровський з Ганною Обидовською і

Чуйкевич з Мотрею. Покликали також Апостола і старого Чуйкевича тільки. Орлика від роботи не

відривали. Лакей розносив перекуску, а Кендзеровський наливав чарки старим вином, якого в

гетьмана в кождій палаті було чимало.

Апостол, вихилюючи першу чарку, шепнув до старого Чуйкевича: