Полтава

грізного ворога в свої руки дістати, шведи докладали всіх зусиль, щоб не допустити до того. Був

це не бій, а прямо різня. Шведи, як перед хвилиною колоди бардами кололи, так тепер черепи

єгрів грюхотали, стелючи поміст до свого короля.

Та це їм не прийшлося так легко. Москалі пхнули запасні роти на ліве крило. Нові сили

нове завзяття в битву несли.

Шведи стояли кріпко, як мур, але втрати їх з кождою хвилиною більшали, бо по

московській стороні була надто велика перевага.

І вже здавалося, що Карпові XII вибила дванадцята година, що його Аякс лобом ударив у

тую сухоребру, як терлиця, конину, на котрій чвалує найстрашніший з усіх їздців — смерть, коли

нараз на московські тили напер козацький відділ — Мручкова сотня, а з нею гетьманський небіж

Войнаровський.

Вибрали вони якраз найболючіше місце, вдарили там, де король Карло бив, як невтомний

змолоцок ціпом, шаблею молотив.

Козаки наспіли в найважніший момент, тоді, як рішалася несподівана битва.

Рішили її.

Даром товстопузий майор, як ранений кабан, на всі боки кидав собою, заохочуючи своїх

людей, щоб витривали в строю, щоб постояли кріпко за царя і за віру православну, даром золоті

гори обіцював за голову шведського короля. Москалів обхопив цей страх, на котрий ніяка

стратегія в світі ліку не зна.

Кидали збрую, загулювали очі долонями і розбігалися, як вівці, коли в кошару лусне грім,