Полтава

вганяється у ворожу товпу.

Шведи за ним. Товпа подається назад і набоки, посічені й покалічені, з зойком і з

благанням пощади, втікають навмання, збільшуючи нелад і тривогу.

Але за хвилину на місце відділів, що не видержали першого напору, приходять свіжі,

сколюють шведів, ще трохи, й візьмуть їх у свої залізні обійми.

Нерівна боротьба. Шведам вже й сили не стає, тільки їх вожд не чує утоми. Його меч

однаково скоро і певно знімається вгору, вправо, над головою майне, огненну вісімку у воздусі

напише цей меч, весь від крові червоний.

І знову захиталися московські роти і подалися назад і набоки. І знову нові сили займають

їх місця. Ще хвилина, й шведам буде кінець. Король Карло попаде москалям у руки,

Піоніри, перервавши біля мосту роботу, позбивалися в гурти і цікаво приглядалися, як їх

король переходив Десну.

Перейшли і собі, ніби він їх тягнув до себе, ніби очей від свого героя не могли відірвати.

Посувалися лівим берегом в напрямі плавнів, у котрі увігнався Карло.

Бачили боротьбу, але встрявати в неї не сміли, бо король того не любив, не любив тих,

що рятували його.

Щолиш тоді, як ясним стало, що король у небезпеці, понісся клич: "Короля, короля нашого

рятуймо!" — і кілька сот людей з сокирами, з лопатами, вартові з рушницями наперли

несподівано на ліве московське крило.

Закипіла боротьба наново. Рукопашний бій о короля. Москалі билися завзято, щоб