Не вбивай. Батурин.

Циган письмо за пояс назад сховав.

Чуйкевич зразу догадався, що це один з агентів, котрих сотнями розсилав Булавін,

поширюючи бунтовливі відозви по Україні.

«Який народ! Жаль, що на власну руку починають... Віз, котрого колеса обертаються

кожде в інший бік».

Нараз свист, ніби хтось шилом в ухо кольнув. Циган зірвався перший.

— За мною!

І ватага хильцем висунулася з подвір'я, тікаючи перед погонею. Остався тільки дід. Ніби

байдуже пригравав на бандурі.

Гуляй, доню, не бороню,

Хоч би до неділі,

Та дивися, щоб вернула

У сорочці білій...

«Розігралося наше море, — говорив до себе Чуйкевич. — Чуда Божого треба, щоб

утихомирити його».

Знаючи життя панське-старшинське, а також козацьке-молодецьке і приглядаючися до

того, що творилося між людьми посадськими й волосними, як вони, відірвавшися від землі і

роду, робилися елементом на все спосібним і до всього готовим, він бачив небезпеку, яка

грозила Україні, і сильно турбувався нею.

Як у хмару, в Батурин в'їздив.