Не вбивай. Батурин.

відповідь дала, що для неї Івана Степановича немає, є тільки гетьман Мазепа, для котрого

збереже належну йому вірність і пошану...

Хай буде так!.. Може, воно і краще?.. Пощо дурити себе? Те, що Чуйкевич під липою

учора казав, — правда. Поки не віддасться вона, гетьман не перестане думати про неї.

Шукатиме доріг, щоб дійти до престолу. А престіл у царських руках. Нині цар і для церкви Бог,

цар-антихрист...

І поки не віддасться Мотря, не заспокоїться Любов Федорівна. Помста і злоба

скорпіонами поженуть її на крутий шлях злочину... Пощо?..

Хай буде так, як Чуйкевич казав. Чесною дружиною йому стане, товаришкою життєвої

мандрівки...

Прощай, казкова мріє дівоча! Перед дійсністю розплинись, як перед сонцем імла!

Забудьте, Кочубеєві сади, що колись у Ковалівці зачули. Не говоріть нікому, портрети в

бахмацькому дворі, про те, що Мотря з гетьманом розмовляла. Нехай воно тайною останеться

між ними. Минуть літа, виростуть другі люди, може, ті розмови колись комусь присняться, може,

знов появиться якась непритяменна Мотря, буйна, як весною степ, і неспокійна, як історія наша,

і — може, може, вона здійснить те, чого Мотрі не довелось здійснити.

Долі своєї навіть гетьманськими кіньми не об'їдеш... Боже, хай діється воля твоя!..

Без жалю й докору гляділа Мотря в вікно. На обрію зазолотилася смужка, ніби меч

відтинав небо від землі. Смужка ширшала і кріпшала, полиняле золото прочищувалося,

багровіло і променіло. Проміннями дрижали ниви хвилястії, і заспанії садки, і дорога, що до