Не вбивай. Батурин.

вулицю і повернула на поле. Потонула в густій імлі, як у хвилях моря. Лишала за собою згарища,

трупи, руїну — жахливе діло переможців.

Стада воронів і круків налітали, як хмари. Крякали й билися над трупами, хоч їх було

скрізь так багато. Тисячі.

Перед мостом карета зупинилася. Тут збивали тратви, на котрих мали пускати шибениці з

козаками. Любов Федорівна перехрестилася, відвернулася від Мотрі і важко заридала.

— Беззаконіє моє прости і гріх мой перед тобою єсть вину, — шептала слова

псалмопівця.

ДИВУВАВСЯ СЕЙМ...

Дивувався Сейм, перепливаючи попри Батурин, чому там нині так тихо.

Звичайно навіть серед ночі світилося у деяких вікнах.

В'їздових брам і замкових мурів пильнувала узброєна сторожа, вартівники з ліхтариками й

галябардами проходили вулицями й вигукували: "Осторожно з огнем!"

Не було ночі, щоб до гетьманського двора не прискакав на баскому коні якийсь післанець,

щоб не надтягнув, опізнившися в дорозі, якийсь полковник, сотник або другий старшина. Чумаки

радо спочивали в Батурині, знаючи, що тут їм не буде ніякої шкоди. Чужі купці приїздили з

возами, навантаженими всяким добром. По заїзних дворах не раз і цілу ніч забавлялося веселе

товариство.

Нині ніби гураган перелетів туди. Камінь на камені не остався. Ні один двір не залишився

цілим.