Не вбивай. Батурин.

чи за ними не надтягає військо. І в Батурині стояли москалі. Дехто радив, щоби їх перебити —

Чечель не згодився. Відставив тільки сердюцький відділ, щоб пильнував казармів, і вночі казав

забрати амуніцію. Москалі перестрашилися і з казармів своїх не виходили. Їх офіцери сиділи тут,

як у арешті.

Коло полудня з найвищої вежі залунало:

— Їдуть! Їдуть!

Чечель вибіг туди.

На виднокрузі появився невеличкий відділ драгунів, а за ним дві карети, кілька возів і

знову два-три десятки їздців. Їздці й карети поспішали. Найдальше за півгодини будуть під

містом. Гармаші зайняли місця біля своїх гармат, закламцали курки мушкетів, їх дула, як гадючі

язики, висунулися з мурів. Сердюцькі відділи уставилися біля воріт.

— Їдуть! Їдуть! — понеслось по городу. Хвилина ще більшої тривоги, і — тишина. Город

притаївся.

Чечель усе ще стояв на вежі й дивився, чи за князями не надтягає військо. Ні.

Зійшов. Усе готове. Хай приходять. Як же ліниво проходить цей час! Здається, й зовсім не

проходить, а на місці стоїть.

Чого ж тая валка зупинилася на шляху? Перестроюються чи відбувають нараду? Може,

завернуть? Чому ж бо вони вже раз не їдуть, а стоять? Ось кількох їздців відділилося від валки й

поскакало вперед, підбігли мало що не до самого города, стають, коні тупцюють на місці, їздці

озираються, їм подають якісь знаки з карет, і вони повертають управо. Озирають вали,