Не вбивай. Батурин.

Яценка й ченця Никанора, за те. що вплуталися в не своє діло і згодилися бути

передатчиками доносу, заслати в далекі московські городи, щоб вони вдруге чогось такого не

робили.

Федора Осипова похвалити за службову пильність. Він людина умна й добра, потрібна на

той час.

Про нього списано похвальну грамоту і приказано київському губернаторові оповістити її

по цілій Україні.

Останнє рішення отсього немаловажного й великозлочинного діла суд лишає пресвітлій

волі його величества царя.

Постанову списували кілька разів. Знали, що за неї можуть судити суддів. Били Кочубея і

Іскру, можуть бити їх. Всі вони царські люди.

Два дні присуд готовий, і судді вагалися, чи підписати його, чи діло дальше вести. Питали

б ще з усердієм, так Кочубей дряхлий, його насилу привели до життя. Рани гоїтися не хочуть. У

його жар.

З Іскри нічого не добудуть. Сказав що хотіли, більше, мабуть, не знає, а інші — дураки,

знаряддя у руках Кочубея. Не так його, як Кочубеїхи.

Усім відомо було, що це вона затіяла донос, але її якось не вмішали. Ніхто не важився

кликати Любов Федорівну на суд. Судді також. Мали ж би з нею мороку!

По довгім ваганню канцлер узяв перо. Дрижучою рукою підписався.

Шафіров довго витирав лоб, заки те саме зробив.