Мотря

— От таким вином упиться!

— А Василь Леонтійович, як упився за молодих літ, так до старості витверезитися не

може.

— На його б раз добре гукнути; так очуняв би. По добру ним нічого не вдієш. Татари до

Чінгісхана привикли.

Гетьман не слухав тієї розмови. Його збентежила несподівана гостина. Ось тобі і гостя!

Хоч клич Петранівського, щоб стріляв до неї. Ти її слово, а вона тобі два, ти її колючкою, а вона

тобі ножем поміж ребра. Ось таку з полком у найгірший вогонь послати. Мабуть, і Петра

налякала б.

Гетьман зрозумів, що діло в велике заходить. Любов Федорівна порушила небо і землю...

Як воно скінчиться?.. Але до старшин пора.

— Панове-товариші, — почав, — взивали мене, щоб я камінь двигнув. А отеє бачили, які

каменюки підкочує мені доля під ноги. Ані перейти, ні перескочити через них.

— Розбити, — радив Кожухівський, — щоб і сліду не осталось. Доволі того лиха. Оці

інтриги, як стоголова гидра, одну відрубаєш, то друга наросте.

— Не друга, а десять на місце одної.

Апостол, хоч і сват, себто тесть Кочубеєвого сина, не раз не щадив Любові Федорівни, а

за те жалував Ті слабохарактерного мужа.

Котрийсь із старшин сказав, що він тую бабу прямо у вежу замкнув би, бо через неї ніколи

спокою не буде.