Мотря

— Але поривати їх вільно?

Гетьман встав.

— Любов Федорівна. Ви ставите мене в дуже скрутну ситуацію. Як господар хати хочу

бути чемним для своєї гості, для матері Мотрі Василівни і для дружини Василя Леонтійовича, а

ви приневолюєте мене говорити до вас, як до людини ворожої мені, заганяєте мене в такий кут,

у якому я не люблю і не хочу стояти. Дозвольте собі сказати, що на Україні я гетьман, а в свому

дворі хазяїн. Всякі напади на нього я готовий відперти рішучо. Ніхто не приневолить мене

робити інакше, ніж це мені мій розум і моя совість велить.

Любов Федорівна знов кинула собою на канапі, а гетьман знову спитав її:

— Вам, мабуть, невигідно сидіти, перейдем, може?

Вона змовчала. То поправляла складки свойого вбрання, то очима водила по світлиці.

Зрозуміла, що не вдіє нічого. Це не Василь Леонтійович. Мазепа — грець!

— Що ж мені тоді Василеві Леонтійовичу переказати?

— Що хочете, а від мене поздоровіть його і побажайте, щоб він був справжнім головою

своєї родини.

— Ще одна така зневага, і в обморок попаду.

— Як ваша ласка. В моїй хаті гостям лишаю волю.

— А чого ж тоді не пускаєте Мотрі?

— Хто вам це сказав? Прошу, підіть, спитайте її, якщо, не зважаючи на своє хибке

здоров'я і на заборону лікарську, вона згодиться їхати з вами, я перечити не буду. Її бажання