Мотря

воле, — а він Бога взивав, але й рук прикладав.

— Не так рук, дядьку, як розуму, яким вас Господь не обідив.

— І розум, сину, не поможе, як хто рук не приложе. Без енергії розум — все одно, що не

засвічена лампа. Погадай, скільки лиш листів довелось мені написати, не сотки, а тисячі, і то

великі. Це ж праця не тільки для ума, але й для руки, а головна річ, витрата енергії. Тую-то

енергію треба з себе добути. От і тепер, ворогові свому того не бажаю, що я на своїй голові маю.

А все ж таки — якось воно буде... — Гетьман підняв чарку старого угорського вина і,

чоломкаючись зі всіми, кінчив:

— Випиймо, щоб було добре. Щоб з Христовим Різдвом народилося у нас те, що

проповідував Христос: братолюбіє і згода.

Всі припіднялися і пригубилися до чарок.

— Так не можна, — сказав гетьман до Мотрі. — Треба випити до дна, бо на дні правда

одна. І ти, Лідіє, не вдавай соромливої панночки, а випий, щоб побачити, яка там тая правда на

дні. Вино добре, старе. Не все погане, що старе, — правда, Мотре?

— Правда, тільки я боюсь, щоб тим старим вином не впилася.

— Щоб ви не впилися старим вином, кажете? Не бійтеся, воно не зрадливе. Розгріває і

кріпить, а до голови не йде. Не раз молоде вино, не вишуміле ще, скорше голову закрутить,

вірте мені, досвідченому чоловікові.

Подавали щуку по-гетьманськи.

— Чого ж ти так задумався, Андрію? Над рибою не слід думати.