Мотря

послів грецьких" Кохановського Яна. Листує її і попадає на слова: "Мати, ти за дітьми своїми не

плакати, але вити будеш!" Які грізні слова і які трагічні! Ніхто не слухає їх. Троя переміняється в

символ, в острогу для тих, котрим грозить заглада. а вони не бачать її, не слухають старинної

Кассандри. Бакхові поклоняються, Прияпові жертву приносять, — як їсти, що їсти, і коли, і

скільки, та чим попивати їжу, це для них найважніше питання. Неначе діти радуються грецьким

конем, що під мурами Трої явився. Не впускайте, не впускайте його в свій город, бо в ньому

зрада, в ньому загибель ваша!.. Не чують. Власними руками коня везуть, мур розбивають, бо

кінь більший від брам. А серед ночі цей кінь перемінився в апокаліптичну звірюку. Куди копитами

своїми скочить, трава не виросте ніколи, камінь на камені не останеться у городі Трої...

Стара легенда, та зміст у ній вічний.

Бережись, Україно, щоб ти новою Троєю не стала! Не пускай, не пускай чужого коня!

І бере Чуйкевич книжку архієпископа чернігівського Лазаря Барановича "Меч духовний" і

попадає на слова:

"В сії, повнії брани Бремена, від усього другого корисніший меч. Сам Христос оповістив

потребність його, кажучи до учеників своїх: "іже не імать, да продасть ризу свою і купить меч".

(Лука, XXII, 36)...

Досить! На нині аж забагато, щоб передумати усе. Чуйкевич бере шаблю з кута, вдягає

хутром підбитий байбарак і виходить на подвір'я. Зміняє усе, що намітив учора. Так краще буде,

певніша оборона, ворог не заскочить його. Переможе, але не заскочить. Перемога — річ сили,

заскочення — наслідок невваги, легкодушності, умовного лінивства. Ніколи не простив би собі