Мотря

невидимих ворогів. Але ті вороги є, він їх чує, він певний, що як не нині, так завтра вони під

Бахмач підступлять... З півночі чи від сходу?.. Думає над тим.

У другій вартівні подають йому тарілку гарячого борщу. Радо їсть, бо продрох. Північ

давно минула. З'ївши, виймає записник і зазначує зміни, які завтра треба поробити. Відповідає

за все. Не простив би собі похибки найменшої, нарікав би на себе ціле життя.

Над ранком чує свист. Біжить туди. Біля вартового, що умовлений знак тривоги подав,

застає вже десятника зі своїм відділом з найближчої вартівні. Значиться, впору поспіли.

Пильнують. Вартівник валку далеко в полі доглянув. Валка посувається вперед. Хто такий?

Чуйкевич вістових посилає. Незабаром вертають, докладаючи, що це — селяни збіжжя до

млина везуть, бо в їх млині перед святами завізно.

— Відпровадити їх аж до самого млина і впевнитися, чи не підступ який! Перетрусити міхи

і провірити людей, чи не шпиги... Гоніть!

Козаки проводять валку, Чуйкевич стоїть і жалує, чому воно на тій солом'яній тривозі

скінчиться. Краще, щоб нині той ворог появився, ніж чекати до завтрішної ночі.

Постоявши хвилину, дальше снігами бреде. Так йому довга зимова ніч минає. Втомлений,

вертає у двір і засипляє твердо.

Кругом ліс, всередині озеро без відпливу. Вода в ньому глибока, аж чорна.

На озері довбаний човен з клювом гострим, як стріла. Зривається вітер і знімає на озері

хвилю. Хвиля човен з припону відриває і гонить ним кругом, — скоро, чимраз скорше.

В тім човнику хтось сидить. Добуває всіх зусиль, щоб до берега прибити, — не може.