Мотря

В глибоких, свіжих снігах протоптує слід. Далекими полями кружить. Варти порозставляв

на два стріли від двора, де їх ніколи не бувало. Коли б що до чого, рад ворога здалеку відперти,

щоб Мотря тривоги не почула. На віконниці її кімнати казав на ніч грубі плетінки почіпити, щоб

гук стрілів заглушити, коли би стріляти довелося.

Мотря!..

Яка ж та нічка ясна, козацьке сонце світить, сніг, аж за очі бере. В нічку таку на санях

вдвійку сидіти, тулити "її" до себе, гріти своїм теплом, вертаючи додому з гостини, — невже ж

може щось любішого бути? А вдома теплі покої, прислуга хазяїв жде, вірні собаки за браму

вибігають. Поскидали шуби, огрілися, до колиски підходять подивитися, як їх синок спить.

Мабуть, підріс за той день-два, коли батьків не було дома. Який він славний!...

Яка ж та нічка ясна і — як темно в душі, ніби сонце навіки погасло...

Чуйкевич від варти до варти іде, то стає й наслухує, то оком далеко в поля вибігає, чи

ворога якого не побачить.

Тихо і пусто кругом... Спи, Мотре, спи! Набирай нових сил, нової охоти до життя, до

слави, до блеску на гетьманському дворі, ти ж найцінніша оздоба гетьманської золотої булави.

Спи, Мотре, спи, Чуйкевич на сторожі стоїть!

У вартівні годинку спочиває, з сердюками розмову веде, як краще і безпечніше

розставити ті невеликі бойові сили, якими він гетьманського двора обороняє, щоб вони на

кождий знак у кожде місце вчас поспіли. Завдання важке, якщо хочеш його добре сповнити.

Кругом Бахмача тихо, його тривога безпідставна і ніби хороблива, бо звернена проти