Мотря

А отсей другий шлях на Гончарівку біжить, до гетьманської палати. Там тепер біла паня

по покоях ходить. Горе тому, на кого вона гляне... Може, та біла паня — то вона, Мотря?"

Замикає очі. Дивитися не може на тих дві пари зіниць, що за нею стежать. Заснути і

збудитися в келії чернечій. Там спокій. Дзвін на всенощну гуде. Мотря до монастирської церкви

перший слід на білім снігу топче. За гетьмана і за батька молитися іде.

Відьми гадають, що вона заснула. Витягають пляшки і п'ють. Запах алкоголю Мотрю

п'янить. Вона стерпіти його не може. Зірватися, вхопити ті пляшки і жбурнути в лоб обом!..

Твердолобі черепи сильніші від скла... Сиди!

Мотря вдивляється у сніг. Її гадки заспокоюються дещо. Що вона зробила? Не треба було

добровільно годитися на монастир. Це ж вона зруйнувала свою будучність! Що вона тепер? Не

людина, а тінь колишньої Мотрі. І для кого і пощо воно? Для батька? Батько обіцяв добути її на

світ. А коли мати згоди своєї не дасть? Тоді все пропало. Поволічеться Мотря по болотнистій

дорозі, в осінню сльоту з нудьгою в душі. Минатимуть літа, як придорожнє каміння...

Краще зробити собі кінець... У неї за поясом стилет.

Взяла на всякий припадок. Діамантовий перстень на пальці. Від нього...

Її думки перервав крик.

Це візник скрикнув і замовк, ніби йому хтось затулив уста. Сани скрутили вбік. Женуть.

Нараз зупиняються, — стали. Хтось відпрягає коні. Тупцюють якісь люди, суєтяться.

— А Мотрині опікунки сплять. Поспиралися на себе, ніби щось собі шепочуть. На

подолках порожні пляшки...