Мотря

— До кождої жертви ти готова, кажеш?

— До кождої.

— Правду говориш?

— Богом святим клянуся.

Батько глянув на доньку, і ніби якийсь огник марної надії знову загорівся перед ним десь у

непевній далечині.

— Любов Федорівна сказала, — почав, спускаючи очі додолу, як винуватець, — Любов

Федорівна сказала, від'їжджаючи нині рано, що коли Мотря не підпише листа, то хай іде в

черниці.

Останні слова ледви вимовив насилу.

Мотрі чорно зробилося в очах. Ніби якась висока стіна нараз надвигнулася і заступила

сонце. Запахло плісню, зівота відчинила рот. Пригадала собі Прісю Дорошенкову, як вона

розпилася в монастирі, пригадала собі не один поганий образ, що доводилося нехотячи

підглянути, коли з мамою їздила на прощі, і зробилося їй не страшно, а гидко. Але подивилася

на свого безталанного батька і, не гаючись, відповіла коротко:

— Добре, хай буде й так! Піду в монастир.

Кочубей захитався. Сів. Дивився на якусь скриню, нібд в ній сховане усе важне для нього.

Голова хилилася чимраз нижче й нижче, наче хотіла скритися під землю. Руки прилипли

до колін.

Мотря підійшла до нього. Не ворохнувся. Добру хвилину мовчки стояла перед ним. Щось